Амелія Ренальді - Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді

Розділ 29 Розмова з лікарем

Назар швидко піднявся до палати, де лежала Софія.

Вона вже не виглядала такою розгубленою, як раніше, але все ще була блідою.

— Привіз усе, що потрібно, — сказав він, ставлячи сумку на стілець біля ліжка.

Софія поглянула на нього з легкою усмішкою.

— Дякую, Назаре.

Він нахилився, провів рукою по її волоссю.

— Як ти почуваєшся?

— Краще. Лікар казав, що поки що все стабільно, але потрібно спокій і жодного стресу.

Назар стиснув її руку.

— Добре. Я зараз знайду його і поговорю.

Софія кивнула, і Назар вийшов у коридор.

Лікаря він знайшов у ординаторській.

— Назар? — уточнив той, побачивши його.

— Так. Я хочу дізнатися детальніше про стан Софії.

Лікар сів, погортав папери й заговорив:

— Її організм ослаблений через стрес і виснаження. Це могло стати причиною загрози викидня. Але ми вчасно втрутилися, тому зараз її стан стабільний.

— Наскільки великий ризик повторення?

— Якщо вона не змінить спосіб життя — досить високий.

Назар насупився.

— Що конкретно потрібно змінити?

— Більше відпочинку. Менше стресу. Регулярне харчування. Мінімум фізичних навантажень.

Назар слухав уважно, зберігаючи кожне слово в пам’яті.

— Вона зможе працювати?

— Поки що — обмежено. Але якщо буде перевтомлюватися, доведеться лягти на збереження.

Назар кивнув.

— Я подбаю про це.

Лікар уважно глянув на нього.

— Ви хороша підтримка для неї. Це важливо.

— Я не просто підтримка. Я її сім’я.

Лікар усміхнувся й кивнув.

— Тоді у неї є всі шанси на здорову вагітність.

Назар видихнув і вийшов із кабінету.

Він знав, що робити.

І він зробить усе, щоб Софія та їхня дитина були в безпеці.

Коли Назар уже збирався виходити, лікар покликав його назад.

— Є ще один важливий момент. У Софії проблеми з тиском.

Назар насторожився.

— Наскільки серйозно?

— Досить серйозно, щоб це могло стати загрозою і для неї, і для дитини. Будь-яке хвилювання, різка зміна погоди або навіть перевтома можуть спричинити різкі стрибки.

Назар зціпив щелепи.

— Як це контролювати?

— По-перше, регулярне вимірювання. Вранці та ввечері обов’язково. Якщо є погане самопочуття — одразу перевіряти.

— Добре. Що ще?

— Я виписав їй ліки. Це безпечно для вагітних, але приймати потрібно строго за графіком.

Лікар простягнув Назару список препаратів, і той одразу взяв його.

— Я все куплю.

— Головне — жодних нервів. Їй не можна хвилюватися.

Назар глянув лікарю прямо в очі.

— Я не дам їй хвилюватися.

Лікар кивнув.

— Це найкраще, що ви можете зробити.

Коли Назар повернувся в палату, Софія вже сиділа на ліжку й задумливо дивилася у вікно.

Він підійшов ближче, сів поруч.

— Як ти?

— Думаю, — тихо відповіла вона.

— Про що?

Вона повернулася до нього.

— Про те, як зміниться наше життя.

Він взяв її руку, м’яко стиснув.

— Головне, щоб ти була здорова. Все інше ми вирішимо.

— Лікар казав тобі про мій тиск?

— Так. Я вже знаю, що потрібно робити.

Вона зітхнула.

— Це жахливо, Назаре…

Він узяв її обличчя в долоні.

— Ні, кохана. Це життя. І ми з ним впораємося.

Вона мовчала кілька секунд, потім прошепотіла:

— Ти справді не боїшся?

Він усміхнувся й поцілував її в лоб.

— Я боюся тільки одного — втратити тебе.

Софія заплющила очі й обійняла його.

Вона знала, що з Назарем поруч їй нічого не страшно.

Бо тепер вони відповідали не тільки один за одного, а й за ще одне маленьке життя.

***

Назар їхав до Володі, намагаючись зібрати всі думки докупи.

Те, що він дізнався сьогодні, змінювало все.

Коли він зайшов до квартири Володі, той уже чекав із двома чашками кави.

— Ну що, майбутній тато, — Володя сів на диван і жестом запросив Назаря зробити те саме. — Як ти?

Назар видихнув, узяв чашку й на кілька секунд задумався.

— Втомлений. І трохи… загублений.

— Це нормально. Я б хвилювався, якби ти прийшов і сказав: «Та це дрібниця».

Назар хмикнув, але швидко став серйозним.

— Софія залишиться в лікарні ще кілька днів. Їй потрібен спокій.

— А тобі?

— А я буду сам удома.

Володя уважно подивився на нього.

— Це вперше за довгий час, так?

— Так.

Назар задумався.

Раніше самотність його не лякала. Він звик до неї.

Але тепер усе було по-іншому.

Володя зробив ковток кави й усміхнувся.

— Брат, ти вже не той самотній вовк, яким був.

Назар кинув на нього короткий погляд.

— Це добре чи погано?

— Це життя.

Володя поставив чашку на стіл і серйозно сказав:

— Слухай, ти ж розумієш, що твоя відповідальність тепер збільшилася в рази?

— Я знаю.

— І ти готовий?

Назар стиснув пальці.

— Не знаю, чи можна бути повністю готовим, коли дізнаєшся про таке раптово. Але одне я знаю точно: я не відступлю.

Володя кивнув, задоволено всміхаючись.

— Ось це правильні слова.

Вони випили ще кави в тиші.

Але Назар уже знав: навіть якщо найближчі дні він буде сам у квартирі, насправді він уже не сам.

Тепер у нього є сім’я. І це змінює все.

****

Наступного ранку, ще до роботи, Назар заїхав до лікарні.

Він не міг почати день, не побачивши Софію.

Коли зайшов у палату, вона вже не спала. Сиділа, загорнувшись у плед, і пила чай.

Побачивши його, усміхнулася.

— Привіт, Назаре.

— Привіт, кохана, — він поставив на тумбочку пакет.

— Що це?

— Трохи смаколиків, бо лікарняні сніданки — це жорстоко.

Софія засміялася.

— О, ти мене розумієш.

Вона відкрила пакет і дістала його сюрприз — сирники, які вона сама обожнювала, і її улюблений йогурт.

— Назаре…

— Їж, бо скоро прийде лікар і скаже, що треба більше сил.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍