Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Гарного вам вечора, молодята. Насолоджуйтесь своїм щасливим часом, поки маєте можливість.

Ми подякували. І тут я задумалась: вона має рацію. Це такі щасливі моменти. Невже я дійсно боролася стільки часу з гострим болем дурнуватих ситуацій, щоб всього лиш один вечір так гарно провести з ними? Я згідна боротись. Заради таких вечорів. Але не можна забувати одну важливу річ:

Час то йде...

Насолоджуйся кожен раз як в перший...

І як в останній.

Повернувшись додому, залили у свої організми нову порцію алкоголю, залилися новою порцією сміху. Кйонтаро з Анто направилися на кухню, а я дозволила собі відпочити на повну, саме тому наділа навушники, включила улюблену пісню на сьогоднішній вечір і відкрила улюблену фотографію.

«Нет, я не буду говорить, что я всё готов простить
И обид не помню я.
Но, ты же знаешь все равно, что в душе моей темно,
Если рядом нет тебя.
Ночь, ожиданья холод, боль, словно я расколот...
Я ничего не вижу, сам себя я ненавижу.
Вновь слезы ниоткуда, в кровь я кусаю губы,
Все, что мне сегодня надо, — просто быть с тобою рядом.

Ночь, что за странная свобода: от заката до восхода
Ждать тебя, надеясь вновь. 
День, я прошу тебя — не надо от восхода до заката
Говорить мне про любовь...»

— Знову дивишся на мої фото? — Анто побачив, що я під пиво і музику насолоджуюсь моментом і його фотографією.

Від його голосу у мене з рук полетів мій ідеальний телефон на підлогу. Сподіваюсь, він не розбився. Хоча, що там. Рівняючи гаджет із серцем, можу достовірно сказати, що із серця не залишилось нічогісінько, а телефон після десятків польотів залишився живим. Але, все ж... Враховуючи кількість лезвій, що посміли встромитись у мою душу, я ще дуже добре тримаюсь.

— Допустим. — я старалась показати себе максимально тверезою, — І що?

— Нащо?

— В голові придумую новий розділ..

— А на фото навіщо дивишся?

— Твоє фото краще мені дозволяє придумати твою реакцію.

— Реакцію на що?

— Реакцію на той, чи інший розділ.

— Інтересно... 

— Що тобі інтересно?

— Всі твої вчинки.

— А тебе вони цікавлять?

— Як бачиш.

Я промовчала. А що я можу сказати? Що кожен вечір у своєму житті під пивом так робила?

— І, що ти придумуєш під пивом ночами?

— Різні версії нашого щасливого життя.

— Нащо?

— Бо хочу так.

— А чого в реальності так не зробиш?

— Немає сенсу. Відвикла добиватися бажаємого. Тепер живу фантазіями. Придстав собі. 

— Придставляю.

— Сумніваюсь...

— Ти мене погано знаєш.

— Як і ти мене... Слухай, от інтересно, коли під процесом розпивання алкоголю перед дзеркалом, я слухала музику й ікала, мене згадував ти?

— Не знаю, коли саме був той процес, але скажу одне: я тебе принцепі й не забував ні на секунду.

— Невже...??? 

Серце вмить зупинилось. Билося, але зупинилося. Невже таке можливо ? Мабуть, ні. Але... Можливо, бути щасливою і любити людину з якою разом не будеш ніколи? Ні... ? Тоді в мене є інші пропозиції...

— Добре, в який тоді вимір ти входиш, коли включаєш музику і відкриваєш нотатки?

— Я входжу у вимір, де можу все і водночас не можу нічого.

— Тобто?

— Мої думки буквами можуть описати все, чого бажаю я, але... Поступками це набагато важче зробити. Кому, як не тобі, це знати.

— Кірі, я не пишу книги, як ти.

— Але хоч трохи мене мав би зрозуміти.. 

Я прийняла той факт, що посміла думати за нього у цілому розділі та відформатувати його відповідь стрілочкою у мою сторону, тобто... Хлопець так само, як і я, мріє про мене, не дивлячись на всі перешкоди.

— Кірілла, ти сходиш з розуму. Повернись в реальність. — невже я почула це від нього...?

— Ні, дякую. 

~ THE END ~