Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

Розплющивши широко очі, поглянула на стелю. Сон швидко зник, надавши можливість тверезо думати. «Потрібно йти!» - промайнуло в голові. Темрява не давала можливості зрозуміти котра година. Діана підскочила з ліжка та знайшла перемикач на стіні. Увімкнула світло та поглянула на годинник. Дві години ночі.

​Потерла очі, позіхнувши. Зайшла до ванної кімнати, поглянула на себе в дзеркало. Відкрила кран та омила обличчя холодною водою. Потягнулась до шухлядки з ліками, але зупинилась, глянувши на коробку. «Ніяких ліків, - наказала собі, - я взагалі не впевнена, що вони мені потрібні».

​Тільки друзі зʼявились в будинку, Діана почала ставити все під сумнів. Вдень та ввечері ліки не приймала, але не відчувала погіршення чи паніку. Нічого! Всміхнулась відображенню та показала язика. В дзеркалі відповіла дівчина, що стала симпатичнішою та привабливішою, ніж була зранку. «Дивно!» - подумала та вийшла до кімнати.

​Тихо вийшла в коридор та підійшла до дверей для гостей. Прислухалась. Тиша. Потягнулась рукою до ручки, але зупинилась. «Вони лише снідали, потрібно щось принести». Поглянула вгору, насупившись. «Це небезпечно, подруго, - сказала собі, - але я не хочу, щоб мої друзі страждали від голоду. До того ж я не знаю, чи Слава приносив їм воду».

​Повільно піднялась на перший поверх та оглянулась. Вітальня та кухня були порожніми. Жодної душі. Кімнати Віктора, Вʼячеслава та Поліни були на другому поверсі. Очікувала зустріти у вітальні лише Тімона та Пумбу, хоча в цю пору року вони любили проводити ночі саме в проваллі.

​Вийшла на кухню та підійшла до холодильника. Відчинила дверцята та витягла хліб для тостів, шинку та сир. Не найкращий перекус, тому захопила вершкове масло. Розвернулась до плити та увімкнула лампочку на витяжці. Намазала хліб маслом. Нарізала шинку та сир, виклала зверху.

​Бутерброди переклала на тарілку та прибрала за собою сміття. З шафи витягла декілька пляшок з водою та два яблука. Задоволено оглянула їжу, тихо присвиснув.

​- Що ти робиш? – несподівано почула голос Вʼячеслава зі сторони сходів, всередині все захололо, - не дуже багато? Тобі потрібно берегти фігуру, - оглянув тарілку з великою кількістю тостів, - мені подобаються худі дівчата.

​Діана розвернулась, закриваючи собою їжу, наче це щось могло змінити. Округлила очі, перелякано відкривши рота. Хлопець підійшов до шафи та дістав пляшку з водою. Відкрив та зробив декілька жадібних ковтків. Уважно поглянув на дівчину, наче запитував чи вона впевнена у своїх діях.

​Гордо піднявши підборіддя, витримала його погляд. Жоден мʼяз не здригнув.

​- Солодких снів, - Вʼячеслав махнув рукою, поставивши пляшку на стіл, - тарілку не забудь забрати з собою в кімнату. Зранку повернеш.

​- Солодких снів, - видавила у відповідь та тихо додала, - Дякую.

​Тільки хлопець зник на другому поверсі, вдихнула повними грудьми та заплющила очі. Несподівано відчула теплий бік одного з котів. Стримала писк, притиснувши долоню до рота. Розплющила очі та всміхнулась Тімону, що дивився на неї благаючим поглядом.

​- Ти голодний? – спитала пошепки, потягнувшись рукою до кота, - а на вулицю не випускають? – погладила та почула у відповідь голосне нявкання, - тихіше, дурненький! Де твій брат? – поглянула в сторону вітальні, але не знайшла Пумбу, - зараз я тебе нагодую. Але поводься чемно!

​Без зайвого шуму, відкрила вологий корм та висипала в миску. Воду перевірила та на останок погладила Тімона. Той задоволено почав муркотіти, ковтаючи порцію смаколиків. Діана схопила тарілку з бутербродами та яблуками. Під руки засунула воду та побігла до сходів в підвал.

​Зупинившись на мить перед дверима, важко зітхнула та відчинила їх. Світло увімкнулось автоматично, від чого почула незадоволене бубоніння друзів. Дочекалась, поки двері зачиняться, підійшла до клітки та поставила тарілку на підлогу.

​Радісно поглянула на Міру. Подруга практично не змінилась. Така ж підтягнута та чарівна. Олесь, що спав з коханою, опустив обидві ноги, від чого тихо засміялась, закривши долонею рота. «Він не втратив ногу? - промайнула радісна думка, - це був сон?» Арсеній зіскочив з ліжка та потягнувся. Високий, чарівний. Помітила невеликий животик.

​Перевела погляд на Макара та відчула, як посмішка зникає з обличчя. Водночас відчула тремтіння серця. Груди стисло, наче в приміщенні несподівано скінчилось повітря. Підійшла до ґрат, торкнувшись їх. Простягнула до хлопця руку. Він сонний, побачив Діану та миттєво опинився поряд.

​Соромʼязливо торкнувся її, наче не вірив в те, що бачив кохану перед собою. Ніжно взяв її долоню та приставив до свого обличчя. Заплющив очі, з задоволенням відчуваючи тепло. Дівчина не втримала сліз. Тихо заплакала від щастя, що несподівано нахлинуло на неї теплою хвилею.

​Макар опустив руку та підійшов, торкнувшись її обличчя пальцями. Уважно оглянув, насолоджуючись кожною секундою. «Він досі кохає мене?» - запитала себе, не наважуючись спитати вголос. Потягнувся через ґрати та ніжно поцілував її вуста. Так солодко, так повільно.

​Діана притулилась ближче, відповідаючи. Заплющила очі, відчуваючи тремтіння в руках та ногах. «Я не хочу зупинятись, - зловила себе на думці, - я кохаю його.  Кохала всі ці роки».

Несподівано перед очима зʼявився сад, освітлений ліхтарями. Легка класична музика. До столу виходить Віктор та підіймає келих з червоним вином. Багатії аплодують тільки-но побачили Вʼячеслава та Поліну, що з посмішками виносять страви до столу.