Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​- Ми або залишимось тут назавжди, - видавила з себе слова, - або станемо гістьми? Ти, я, Вʼячеслав? – до останнього сподівалась, що помиляється.

​- Так, Ді, - прохрипіла Поліна крізь сльози, - мені було байдуже. Я жила собі як мені заманеться. Гроші не були проблемою. Машини, навчання, - зітхнула, послабивши хватку, - звичайно, я мала стати протеже свого батька. Закінчила поліцейську академію та отримала розпорядження на стажування до його відділку. Ось так я опинилась в проваллі, разом з твоїми друзями.

​В римській сауні ставало жаркіше, але Діана розуміла, що має терпіти. Вона має ще трохи дізнатись про цестрашне місце. «Провалля, ти починаєш здаватись мені раєм» - зловила себе на думці.

​- Як взагалі виникли ці банкети? – спитала, розуміючи, що ризикує, витягуючи на такі розмови, - Віктор не міг просто вигадати таку собі ідею з людською кухнею.

​- Майже так все і було, - істерично засміялась Поліна, витерши обличчя від вологи пари та сліз, - все почалось, коли мені було сім років. Саме тоді, багатоповерхівка провалилась під землю. Добре памʼятаю, як ми з мамою хвилювались за тата. Його не було тиждень, - зітхнула, стримуючи хникання, - батько подзвонив та коротко повідомив, що керує рятувальною операцією. Це було дуже моторошно, розуміючи, що будинок може провалитись даліпід землю. Хоча, зараз я розумію, що можливо це було б на краще.

​- Аби Віктор загинув? – спитала Діана, - ти це мала на увазі?

​- Так, краще він аніж потім сумувати за мамою, яку зжерли багаті збоченці, - в голосі відчула гнів, - ти єдина, кому я це розповіла. Але ж тато в день втечі влаштував мені справжній допит. Мені було страшно, - знову притиснула Діану до себе, - він обіцяв, що якщо мати не знайде, зробить гостем мене. Я розповіла йому все. Я винна.

​Поліна деякий час тихо плакала, не вимовивши жодного слова. Діана шепотіла ніжності та гладила дівчину, заспокоюючи. «Чим більше я дізнаюсь, - промайнуло в голові, - тим менше бачу шансів на порятунок».

​- Перший раз я побачила Славу в нашому будинку, коли мені виповнилось десять років, - несподівано продовжила подруга, - на мій день народження тато прийшов без настрою. Привітав та подарував ляльку. Він був не сам. Саме тоді на наш поріг зайшов Вʼячеслав, - запнулась, згадуючи подробиці та дитячу образу, - вони зачинились в кімнаті на другому поверсі та довго звідти не виходили.

​- Вони кричали? – аби вказати, що слухає, запитала Діана.

​- Не памʼятаю, - підняла плечі здивовано, - але після того, я постійно бачила хлопця в нашому будинку, - зітхнула, продовжуючи, - тато почав запрошувати високопосадовців до себе. Він був не останнім в поліції, тому мав сильні та міцні звʼязки. Щось хотів дізнатись у цих людей, обережно поставити потрібні питання. Тому одного дня, він повернувся додому та повідомив, що на вихідних ми з мамою маємо бути вдягнені в найкращі сукні. Він планує звану вечерю! На ній будуть дуже владні та відомі люди. Не багато. Але ми маємо допомагати, - помовчала, збираючись з силами, - не впевнена, але той вечір був першим.

​- Ти дізналась, що він за гроші пропонує цим багатіям скуштувати людське мʼясо? – з тремтінням в голосі запитала Діана.

​- Я про це дізналась згодом, - почала махати головою в сторони, - але мамі він сказав. Я чула як вони сварились пів ночі. Я тоді злякалась, що батьки вирішили розлучитись. Мені було сумно та моторошно. Як зараз памʼятаю, - відпустила Діану та сіла рівно, опустивши на підлогу ноги, - з того дня гроші потекли рікою, - помовчала, дивлячись вперед, - Ді, ти мене ненавидиш?

​- Я не знаю, - хрипким голосом відповіла, - ти маєш відношення до гостей та банкетів? Ти куштувала… - Діана не змогла змусити себе спитати те, що крутилось в голові.

​- Ні, я жодного разу не куштувала цю пекельну кухню! - схопила дівчину за руку, зазираючи в очі, - будь ласка! Ти віриш мені? Єдине, що я зробила, це наставила зброю на Арса, - Поліна затремтіла та заплакала, не в змозі себе стримати, - я відчуваю себе потворою.

​Несподівано дівчата почули як відчинились двері до роздягальні. Хтось зайшов та зупинився біля скляних дверей римської сауни. Деякий час стояв та не рухався. Потім підняв руку та поклав на гаряче скло, залишивши сліди.

​- Ви живі? – спитав голос, від якого у Діани всередині все скрутило болем, огидою та ненавистю, - Агов?!

​- Тато, ми відпочиваємо, не заважай, - крикнула Поліна, голос якої став твердим та веселим, - дівчата можуть потеревенити?

​- Я ж не проти, - відповів чоловік, - не зваріться там. Гостей у нас і так достатньо, - засміявся та вийшов геть.