Мері Горн - На грані, Мері Горн

Я засміялася.

— Я рада що я змогла тобі допомогти. Захар, ти не чужа мені людина. І ти хороша людина. Тому я і допомогла тобі. І я рада що це успішно. 

— В мене є для тебе одна пропозиція, — сказав він а тоді наблизився.

Наші носи ледь не торкалися один одного. 

— Яка?— спитала я

— Давай...давай зробимо те, що варто було іще в школі

Я нахмурила брови.

— Ми вже цілувалися, — сказала я а Захар тихо засміявся і його подих обрік мої губи котрі я прикусила

— Давай не тільки цілуватися, давай зустрічатися.

— Це як?— спитала я дивлячись в його очі. 

— Це...як хлопець і дівчина. 

Він посміхнувся а тоді я не стримала такої ж посмішки. Не знала, що колись перетну цю межу а особливо із Захаром. Він поцілував мене а я забула про те, що говорив здоровий глузд. А він просто верещав що цей хлопець- не для мене. Але, можливо, вісімнадцятирічна дівчинак котра бажала цього колись взяла гору над зрілою людиною.

Привидик

Я зробив це. Я зробив цей крок. І здається, вона навіть відповіла на нього. Я задоволено ліг на ліжко розклавши руки. Як де це чудово. Бути просто щасливим від відчуття кохання в грудях котре просто гріло мене. Я по піднявся на ліктях і знову посміхнувся. Все пройшло просто ідеально. Я закрив очі згадуючи її погляд в університеті. Вона наскільки хвилювалася, наче сама здає екзамен і це мене забавляло. 

Випивши чаю я взяв свій телефон до рук. Був вечір. Цікаво, сьогодні вона напише? Я відклав телефон і потягнувся до книги що лежала на тумбі поруч. Медицина, цікава штука. Її ніколи стає сумно вивчати. Я почав читати текст коли телефон поруч завібрував. Побачивши, що це Летті відставив книгу і взяв його. Я нахмурила брови. 

Віолетта

Після приїзду я із посмішкою згадувала поїздку. Решту частини дня пройшло в певному піднесені і я навіть не пам'ятаю що робила. Але все минуло щойно я зайшла і інстаграм. Привидик. Особа котра не дає мені спокою. Я прикусила нижню губу. Я думаю, що це Захар. Не можливо ж закохатися у двох різних людей. Напевно. Гаразд, це погане самопереконанн. В серці закололо. А якщо ні? Що обрати? Це наче цукерка. Мені взяти горіх, котрий всередині і його навіть не видно тобто таємного Привидика, чи взяти шоколад котрий відкрити і зрозуміли, як Захар. Я закотила очі і прикусила нижню губу. Ні. Сьогодні надто чарівний день. Я відклала телефон, завтра з цим розберуся.

Твоє імя Захар? 

Щойно мій телефон торкнувся поверхні, я зрозуміла що і так не засну не зрозумівши все і не розклавши все по поличкам. Цю справу не можна відкладати далеко

І тобі привіт. Слухай, ти написала це настільки неочікувано що я уявив твій вираз обличчя зараз і мені страшно

Вибач. Привіт. Просто...я абсолютно трішки заплуталася. 

Чому саме Захар?

Будь ласка, давай тільки без довгих загадок. Мені і так важко. 

Чому? 

Бо...мені страшно почути відповідь "ні" так же як і почути "так". Це дивно...

То казати ім'я чи ні? Хоча...мені також страшно це робити.

Чому?

Я нахмурила свої брови чекаючи відповіді. А йому чому повинно бути страшно?

А раптом відповідь тебе розчарує і...це буде вже не так. Тобто, сам факт цієї гри можливо і сприяв нашій переписці. Раптом моя відповідь вплине на це. Я звик до тебе, і мені буде важко тебе відпустити. Хоча можливо це і не потрібно буде.

Тобто...ти Захар?