Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- За мною! - голосно закричала Ейр, на ходу зістрибуючи зі стіни.

І луксори помчали за нею у бій. Великі могутні звірі. За кілька секунд вони наздогнали сабазадонку. Але, щодо граваліонів, луксори повільніші. Ейр уже знала, як краще їх використати.

Вона мчала найширшою вулицею. Озирнулась. Швидкоходів немає. Ейр усміхнулася. Не хочуть перебувати серед армії луксорів. Нехай і скромної армії.

- На дахи! - скомандувала генерал. - Розділитися. Двадцятка зі мною!

Вона бігла з усієї сили. Їй потрібно було, щоб луксори набрали хід і мали таку інерцію, яка б дозволила їм глибоко проникнути до ладу граваліонів. У ближньому бою на малих дистанціях у метушні вони мали шанс внести корективи в складну ситуацію з обороною. Був шанс допомогти чемпіонам уникнути оточення. Попереду дівчина впізнала Калібрісто. Та сама ділянка фронту, що ось-ось прорве ворог. Справді, а де ще бути хорошому командиру, якщо не в найнебезпечнішому місці?

- Дорогу, дорогу! - закричала Ейр на всю вулицю.

Сабазадонка кинула погляд нагору. По дахах двох будинки ліворуч і праворуч від неї луксори помітно випередили її саму. Попереду Калібристо озирнувся від несподіваного крику. Він моментально віддав наказ, і чемпіони розсипалися, звільняючи шлях найширшою вулицею. Луксори вже зістрибували з дахів, падаючи прямо в гущавину ворога. Група звірів на чолі з Ейр ще мчала вулицею.

Калібрісто округлив очі від подиву, побачивши, як сабазадонка з вишкіром на обличчі та двома десятками луксорів за спиною стрімко летить прямо на ворога. Він відкрив рота, коли Ейр у сильному кидку відпустила свій меч, і той вп'явся в горло граваліону. Сабазадонка з розгону застрибнула на монстра, обхопивши руків'я двома руками, і почала водити мечем у різні боки. Відразу за нею ринули луксори. Деякі з них загинули одразу. Але своєю масою звірі змусили відступити і скупчитися граваліонів. Зверху луксори продовжували падати до лав ворога і вступати з ним у бій. Зав'язалася справжня рубка.

- Назад до стіни! - голосно скомандував Калібрісто.

 Такий самий наказ своїм луксорам віддала Ейр. І повторила його тим, хто ще не встиг стрибнути з дахів. Справа вже зроблена, нема чого втрачати сміливих воїнів. Чемпіони вистояли, лінію не прорвано, оточення уникнуто, тепер треба якнайшвидше відступити до стіни. Ейр помчала назад до залізних драйтлів, що швидко відступали. Декілька луксорів рушили за нею. Інші залишилися вмирати у таборі ворога, даючи шанс вижити решті захисників. Калібрісто ще дивився на Ейр здивованими круглими очима, коли пропускав залишки її воїнів через свої ряди. Він мовчки проводжав її поглядом. Кинутися найпершою на граваліонів? Коли ні зліва, ні праворуч від тебе немає прикриття? Коли ти людина, а не залізний драйтл з шаленою швидкістю та непробивними латами? Самогубство? Самопожертва? Або, Єдність її забирай, шалена сміливість і відвага?

Як би там не було, але завдяки вчасній атаці Ейр, чемпіони змогли заново вибудувати оборону, прийняли підмогу і порівнялися з іншими залізними драйтлами, що закінчили обхід будинків. Утворювалася лінія із захисників. Три ряди. Але зовсім уже не ті три ряди, що спочатку бою стояли на першій стіні. Та стіна була набагато ширшою. Тепер же чемпіони ледве займали три ряди у найвужчому місці фортеці. На підступах до п'ятої стіни.

- Людям на стіни!

Знову в небі засвистіли сяючі стріли. Химерниці видерлися на дахи. Рятівні сині кулі. Ейр полегшено зітхнула, побачивши, як вони розсипаються над чемпіонами. Тепер дочекатись водоносів. Ейр вибігла на стіну і завмерла, готова віддавати потрібні накази. Двоє швидкоходів стояли поряд. Вона ще трохи зачекала.

- Правому флангу трохи сповільнитися. - сказала Ейр.

Один швидкохід зник. Фінальна стадія відступу. Остання стіна. Останні щаблі. Далі відступати вже нема куди. Тут потрібно буде вистояти за всяку ціну. За хвилину всі чемпіони почали вирівнюватись у лінію, перед заходом на останню стіну. Ейр бігла по стіні, роздаючи накази, щоб підрівняти залізних драйтлів. Хоча Гертіро, Кударіті та Калібрісто добре справлялися зі своєю роботою, вона не могла просто стояти та спостерігати. Сабазадонка подивилася вгору. Темні хмари. Дощ ллє прямо на обличчя. Небо освітлюється спалахами, від стріл Химерниць, що проносяться над головою. Зі звуків тільки гарчання граваліонів, стукіт залізних лат чемпіонів, команди командирів, рідкісні крики помираючих. І свист стріл. Вони мають дивний звук. Вона раніше чи то не помічала, чи то не звертала уваги. А, може, дощ вніс свої корективи. На що це було схоже? Коли на сильному вітрі тріпає тканину та та б'є її з великою частотою. Коли на палаючу колоду виливають тонкий струмінь води. Напевно, щось середнє між ними. Або, навпаки, все разом. Ейр чула їх так. Може, хтось інакше.

Стовпи води піднялися праворуч та ліворуч. Ейр бачила водоносів, що їх піднімали. Остання стіна була настільки коротка, що вона могла навіть розпізнати змучений вираз на їхніх обличчях. Стріли припинили осяювати собою поле бою. Химерниці готувалися завдати масованих ударів у центр атакуючих військ, змістивши акцент своїх атак. Сабазадонка хмикнула, розуміючи, наскільки Сандрін розібралася у тактиці відступу. Чемпіони повільно задкували назад. Стовпи води стояли по обидва боки стіни. Химерниці мовчали. Дощ йшов.

І тут потоки води зі страшною силою обрушилися на граваліонів. Вони починали бити ворога від країв лінії оборони та зміщувалися до центру. Звісно, ​​вони не зустрілися. Замало води. Але сині стріли Химерниці випустили залпом. Прямо до центру атакуючого ворога.

- Атака з кроком! - почула Ейр команди командирів.

Кударіті, Гертіро та Калібрісто, як один проревіли наказ.

- Два ряди назад! Стоп на сходах! Зміна!

Сабазадонка посміхнулася, точно впізнавши свої ж власні накази. Перший ряд залізних драйтлів накинувся на граваліонів, рознісши їх першу лінію на друзки. У цей час два інших ряди чемпіонів швидко задкували, перебудовуючись і займаючи сходи. Після блискавичної атаки, перший ряд чемпіонів так само швидко відступав, поки не пройшов крізь ряди, що чекали на сходинках. Граваліони наринули з новою силою.