Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Ти як тут опинилася? Іди геть. - тихо сказала Ейр, борючись із нудотою.

Сабазадонці було незрозуміло, чому це тендітна худа беззбройна невинна дівчинка зустрічає її в гущавині подій.

- Химерниці! Хто-небудь! Потрібна допомога! - репетувала Жазель, дивлячись на закривавлену Ейр.

Клерк кричала і кричала, доки Делоріс не прийшла на допомогу. Сірим кольором світяться очі. Свої Ейр вже закрила. Їй стало ще гірше. Але вона чула шум наближення бою. А Жазель, схоже, не збиралася нікуди йти від неї.

- Потерпи, потерпи. Зараз я все зроблю. - казала Делоріс, схилившись над сабазадонкою.

Її пальці вкрилися зеленим серпанком і вона запустила їх під шкіру в районі брови Ейр. Потім Химерниця поринула ще глибше. Жазель спостерігала за Делоріс. За її зосередженим обличчям. Делоріс прикусила губу. Вона намагалася допомогти якнайшвидше.

- Де ще? - запитала Химерниця.

- Ейр, що болить? Покажи. - підключилася Жазель. - Ноги, руки, ребра?

На останньому слові сабазадонка кивнула головою.

- Ребра, Делоріс, дивись ребра.

Химерниця швидко просувалася по тілу Ейр своїми зеленими пальцями.

- Переверни.

Жазель швидко схопилася за руку Ейр, хтось допоміг їй перевернути сабазадонку. Делоріс покрила серпанком уже майже всю спину Ейр. Через кілька секунд Химерниця з полегшенням видихнула.

- Тепер додамо крові. - вже зовсім іншим голосом сказала Делоріс.

Ейр почала приходити до тями. Вона спробувала підвестися, за що на неї суворо накричала Жазель, вимагаючи, щоб та не рухалася.

- Доведеться почекати. - сказала Делоріс. - Я не вмію створювати кров швидко.

- Ти краще сині кулі відправляй чемпіонам. - прохрипіла Ейр. - Або стріли.

- Ні. - перебила її Жазель. - Вона допоможе тобі. Їй все одно заборонили використовувати свої сили у бою.

- Хто міг це зробити? - здивувалася Ейр, все ще лежачи на животі і не бачачи обох дівчат.

- Максуд. Хто ще? - здивовано відповіла Жазель.

Ейр посміхнулася. Хитрий лис знову щось задумав. Мабуть, так завжди трапляється, коли тисячі років ти воював. Зараз Ейр була рада, що вони з ним воюють на одному боці. І дівчина зовсім не заздрила ворогам Максуда.

- Вам потрібно йти зі стіни. - знову заговорила Ейр.

- Так, усі вже пішли. Тільки луксори чекають.

За хвилину Ейр уже стояла на своїх двох, піднявши меч, що люб'язно захопив чемпіон разом із нею самою.

- А з горлом щось можеш зробити? Я зірвала голос. - Сабазадонці важко було навіть просто говорити, не те що кричати.

Делоріс, що так і не згасила очі, увігнала пальці в горло Ейр. Сабазадонка здригнулася. До такого не можна звикнути. Поки Делоріс поралася, Ейр подивилася в обидва боки стіни, на якій знаходилася. Самотні Химерниці зверху на стіні. Пускають іноді стріли, іноді кулі. І Естель уже стояла серед них, покинувши свій артефакт. Так, тут треба допомогти чемпіонам тримати лад, від їхніх бойових дій багато що залежить. І сабазадонка могла допомогти цим ходячим залізякам.

Ейр обернулася спиною до дівчат, коли Делоріс закінчила з її голосовими зв'язками. Вона побачила те, чого їй так не вистачало побачити для повної картини, поки вона була там, внизу. З висоти стіни бачиш відступ по-іншому. Правий фланг помітно відставав. Ліворуч граваліони на широкій ділянці продавлювали захист. Ще трохи і ворог відсіче одну групу чемпіонів від решти армії. Тоді погано буде всім. Це неминуче призведе до загибелі захисників. Вони навіть на стіну не встигнуть зійти.

Зверху діадеми продовжували атакувати тих граваліонів, що вибиралися на дахи. Химерниці випускали стріли, надаючи дощу синього відтінку. Чемпіони вели міський бій, вже не маючи уявлення про одну спільну лінію захисту. Груп, які повинні тримати дистанцію від перших рядів і прикривати у разі настання граваліонів з дахів, уже не було видно. Люди теж знаходилися поруч із драйтлами, намагаючись хоч якось їм допомогти. Все змішалося. Справжній хаос творився на полі бою. Дівчина глянула вниз. Двоє швидкоходів дивилися на неї.

- Правому флангу швидше відступати. З центру віддати десять чемпіонів ліворуч! - скомандувала генерал.

І цього буде замало. Час застосовувати останній аргумент.

- А що Максуд? - запитала Ейр, згадавши, що існує ще одна опція для посилення оборонної могутності фортеці.

- Погано почувається. - опустила очі Жазель.

Смілива дівчина. Ейр помітила, що всі не військові люди знаходяться набагато далі, посеред вулиці, метрів за двадцять від стіни, на якій лише Химерниці вели бій. Всі інші там, на рубежі, спостерігають з надією в очах. Нікого, окрім Жазель, на стіні з не військових більше не було. Сабазадонка ще секунду постояла, дочекавшись, доки повернуться швидкоходи.

- Всім Химерницям зайняти дахи найближчих будинків. - наказала Ейр.

Коли чемпіони підійдуть до стіни, Химерниці тільки заважатимуть. І, до того ж, самі Химерниці не зможуть прикрити відступ через чемпіонів, що почнуть підніматися на стіну. З дахів сусідніх будинків це буде зробити набагато краще. Ейр пробігла по стіні ліворуч. Туди, де стояли луксори.

- Роздягайтесь. Бойова форма. І за мною!

Двічі наказувати не довелося. Луксори швидко скидали з себе весь одяг. Ейр стиснула зуби, розуміючи, що з нею повернуться не всі. Якщо вони взагалі повернуться. Дівчина пошукала очима Максуда. Той стояв далеко. Зігнувшись і тримаючись рукою за стіну муру. Сабазадонка сковтнула. Залишалося тільки сподіватися, що він усвідомлює, наскільки важка ситуація склалася в бою і наскільки він їм зараз потрібен. Дівчина глянула в інший бік. Ще одна самотня постать. Темний плащ. Темний капюшон. Бризки дощу розліталися на всі боки, ударяючись об інквізитора. Адже він теж міг би й допомогти.

Коли перші луксори вже майже набули своєї бойової форми, Ейр уже вдивлялася у лівий фланг чемпіонів, намічаючи дорогу, якою вони пробиватимуться до них.