Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

сорому, спогади про приниження, страх суспільного осуду змушують жінок мовчати про те, що їм довелося пережити.

Водночас тіло ставало також і фактором ризику для жінки, особливо в разі втрати чоловіка. В умовах тогочасного правового свавілля жінки ставали головними потенційними жертвами різних форм насильства — економічного, психологічного чи фізичного. Хоча свідчення про сексуальне насильство над жінками трапляються рідко (вірогідно, з огляду на почуття сорому та провини, які супроводжують подібні спогади), випадки безкарної наруги були, вочевидь, непоодинокі. Трагічною була доля жінок у родинах, затаврованих як «класово ворожі»: зупинити навіть відверто злочинні дії активістів ніхто не наважувався. Існують повідомлення про зґвалтування жінок активістами з різних регіонів України, де здійснювалась примусова колективізація.

До сусідки прийшов актів — мужики, стали насильничати. А люди боялися… Начали її насилувать. А один почув з двору «Калавур!» Ну, він то не має права заходить, бо вона ж розкуркулена. Тоді ж власть така була! Відкрив двері — а вони її насилують на долівці, а діти розбіглися. «Шо ж ви, — каже, — сукини діти, робите?» А ті: «Ти ще слово скажеш — 25 год получиш!» Отакий актів був.

(Луганщина)

Спогади українських жінок про Голодомор віддзеркалюють гендерні особливості жіночого досвіду переживання цієї трагедії. Втративши своїх чоловіків та засоби до існування, жінки опинялися перед необхідністю порятунку від голодної смерті не лише себе, а й дітей та старих. Почуття відповідальності за життя цілої сім’ї спонукало жінок до дії, вони шукали і нерідко знаходили способи подолати смерть. Намагаючись врятувати майно, жінки вдавалися до різних форм активного і пасивного спротиву експропріаціям. Власне, приховане від активістів суто жіноче майно часто ставало чи не єдиним рятівним ресурсом для цілої сім’ї, дозволяючи підтримати мінімальний рівень харчування. Масові вияви взаємодопомоги серед жінок (навіть поза межами родинних та сусідських зв’язків) дозволити врятувати життя багатьом приреченим на голодну смерть. Особливо трагічним був досвід матерів, які ставали свідками конання власних дітей і не завжди могли зарадити біді. Перед лицем смерті частина жінок виявляли виняткову жертовність, рятуючи дітей ціною власного життя, інші воліли пожертвувати материнськими почуттями, передаючи дітей у притулки, де ті мали трохи більше шансів вижити. Смертоносний голод руйнував не лише тіло, а й психіку жінок, підривав усталені моральні норми, штовхаючи частину матерів на вчинки, несумісні з роллю матері: вбивства дітей і канібалізм, позбавлення дітей їжі та залишення напризволяще стали найчорнішою сторінкою Великого Голоду і найбільшою травмою для тисяч жінок. Амбівалентного значення набувало саме жіноче тіло, що могло виявитися додатковим ресурсом для порятунку або ж стати чинником додаткових ризиків в умовах правового свавілля. Тілесний досвід жінок виявляється однією з найбільш замовчуваних — тож, вірогідно, найбільш болісних, — тем жіночих спогадів про Голодомор. Досвід Голодомору у жінок, що перебували у містах та у селах по різні боки політичних «барикад» чи посідали різні соціальні позиції, суттєво відрізнявся, тому узагальнити його неможливо. Водночас переважання жіночих свідчень у загальному масиві спогадів про Голодомор та усвідомлення гендерної обумовленості жіночого досвіду зобов’язує нас не лише вшановувати жінок як жертв Голодомору, а й вивчати жіночі зусилля, спрямовані на виживання в надзвичайних умовах Великого Голоду.

Радимо почитати

1. Борисенко В. К. Свіча пам’яті: усна історія про геноцид українців у 1932–1933 роках. — К. : Стилос, 2007. — 286 с.

2. Васильєв В., Віола Л. Колективізація та селянський опір на Україні (листопад 1929 — березнь 1930). — Вінниця : Логос, 1997.

3. Виола Линн. Крестьянский бунт в эпоху Сталина: Коллективизация и культура крестьянского сопротивления Пер. с англ. А. В. Бардина / М.: РОССПЭН, 2010. — 368 с. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://krotov.info/libr_min/03_v/il/a_0.htm

4. Врятована пам’ять. Голодомор 1932—33 років на Луганщині: свідчення очевидців / упор. І. Магрицька. — T. 1. — Луганськ : Промдрук, 2008. — 464 с.

5. Кісь О. Пережити смерть, розказати невимовне: гендерні особливості жіночого досвіду Голодомору // Українознавчий Альманах. — Вип. 6, 2011. — С. 101–107.

6. Голод 1932–1933 років в Україні: причини та наслідки / ред. рада: В. А. Смолій (голова) та ін.]. — К. : Наукова думка, 2003.

7. Гринько А. Жіночі заворушення як засіб боротьби за виживання дітей у 1932—33: на матеріалах Поділля // Вісник Кам’янець-Подільського національного університету ім. Огієнка. — Серія історична. — № 3, 2010.

8. Сапицька О. Участь жінок у селянському опорі колективізації та радянській владі, 1928–1932 // Гілея. — № 6, 2006. — С. 84–94.

9. Снайдер Т. Криваві землі: Європа поміж Гітлером і Сталіним. — К. : Грані-Т, 2011. — 450 с.

10. Петренко В. Більшовицька влада та українське селянство в 20—30-х роках XX ст.: причини, технології, наслідки Голодомору-геноциду (за матеріалами Поділля). — Вінниця : Державна картографічна фабрика, 2008.

11. Хмельницька Л. В. Роль та місце українських селянок у роки колективізації та під час Голодомору 1932–1933 рр. // Наукові записки НПУ ім. М. П. Драгоманова. — Сер.: Педагогічні та історичні науки. — 2013. — Вип. 113. — С. 237–242. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzped_2013_113_32

Розділ 8

Змагання за представницьку рівність: політична діяльність жінок у міжвоєнній Галичині

Мирослава Дядюк

Український жіночий рух міжвоєнного періоду 1920—1930-х років на теренах Західної України (в межах тогочасної II Речі Посполитої) залишив чимало яскравих прикладів успішної суспільно-політичної активності українок. Жіночий активізм в Україні на всіх етапах свого розвитку (від другої половини XIX століття) перебував під значним впливом західноєвропейського руху, проте мав особливості, зумовлені специфічним бездержавним становищем української нації. Цей чинник був визначальним у формуванні міцного зв’язку поміж жіночим рухом і національно-визвольними зусиллями. Історична ретроспектива переконливо свідчить, що український жіночий рух був дієвим чинником соціальних трансформацій, динамічно розвиваючись, впливаючи на всі сфери українського буття, розбудовував потужну інфраструктуру, ставив перед собою суспільно значущі цілі й втілював їх на практиці. З початком нового, повоєнного етапу так званого «жіночого відродження» український жіночий рух увійшов у нову фазу розвитку, виявляючи зростаючу активність практично у всіх сферах суспільного життя — навіть тих, які колись вважалися традиційно чоловічими.

Організаційне оформлення жіночого руху в Галичині: «Союз українок»

Після завершення Першої світової війни новостворені держави під тиском західноєвропейського жіночого руху законодавчо змінили правовий статус жінок, зафіксувавши рівність їхніх громадянських і політичних прав. Нові юридичні норми ввела також Польська держава. У міжвоєнний період правове становище жінки було унормоване положеннями Конституції Польщі 1921 року. Декларувалися рівні політичні права для всіх громадян, що означало,