Кетрін Сі - Наші розбиті серця , Кетрін Сі

– Я прийшла не тому, що мені шкода тебе, або я пробачила тобі, – Вирішую прояснити ситуацію. – Я прийшла бо не хотіла мати тягар через те, що ми не поговорили. 

Очі батька забігали, він був спантеличений.

– Ну так, я розумію, Хейзел.. ти маєш право злитися на мене. 

– В мене є лише одне питання до тебе.

– Я відповім чесно. 

– Ти хоч раз жалів про те, що “продав” мене? 

– Я не продавав тебе. 

– Продав. 

Дивлюся йому в очі і батько розуміє, що я права. 

– Я й не думав про це у такому сенсі.. я дійсно “продав” свою рідну дитину.  

– То що? – Нагадую про своє питання.

– Ти не це б хотіла почути, та я скажу правду. – Витримує паузу. – Ні, я не жалів, бо не думав про те, що я “продав” тебе.. для мене це був звичайний шлюб без згоди. 

– Дякую за чесність, батьку. 

– Ти вже йдеш? 

– Так. Не знаю, що саме ти хотів мені сказати, та впевнена – це не має ніякого сенсу для мене. 

– Хейзі..

– Це егоїстично, я знаю, але я не можу інакше. 

– Розумію. 

– Коли я трохи охолону, то ще раз прийду до тебе. 

– Дякую, я буду чекати. 

– Бувай.

– Вибач мені, – промовляє батько і я виходжу з кабінету.

Це була коротка зустріч, яка дала мені багато чого зрозуміти. 

Пройшовши повз охорону я опинилися на вулиці. Тут крапав маленький дощик. 

Якийсь час я стояла під навісом й чекала коли він закінчиться, але дощ ставав лише сильніше, тож я просто пішла під ним до зупинки. Я вже підходила до зупинки, коли мені перекрив дорогу чорний джип. Вікно повільно опустилося. 

– Сідай в машину. – На задньому сидінні сидить жінка. 

– Ви ще хто така? 

– Привіт, Хейзі. – З переднього сидіння на мене дивиться Ларі.

– Тільки вас мені не вистачало.

– Сідай, поговорити треба! – Стоїть на своєму ця жінка. 

Ймовірно, це мама Ейдена. 

– Сідати до незнайомців у машину? Це якось неправильно.

– Ми з тобою знайомі, – каже Ларі. 

– Ні, не знайомі. 

– Яка вперта! Сядь, нічого ми з тобою не зробимо!

– Хвилиночку, – дістаю телефон і набираю номер Брітіні. 

– Поговорила з батьком? – Вмикаю дзвінок на гучний. 

– Бріт, я тут йшла на зупинку, і дехто не дав мені до неї дійти. 

– Що? Хто не дав? Тобі потрібна допомога? 

– Це брат Ейдена і його мама.

– Що? 

Ці двоє уважно слухали нашу розмову.

– Якщо я не вийду на зв’язок за двадцять хвилин, то ти знаєш хто мене викрав. 

– Викрав? Боже. – Сміється жінка.

– Двадцять хвилин? – Питає Брітні. 

– Ага. 

– Я запустила відлік. 

Ейден буде не в захваті від того, що я зараз утну. Та я не можу зупинитися. Він врятував мене, а я спробую врятувати його.