Кетрін Сі - Наші розбиті серця , Кетрін Сі

23

Прокидатися зранку в обіймах Ейдена стало для мене чимось звичним та будним, тож тепер, коли Ейден з самісінького ранку йде на будівництво і повертається дуже пізно, я відчуваю себе самотньо та некомфортно. Останні три дні я перебуваю у поганому настрої, бо ми навіть й поговорити не встигаємо з чоловіком. Я розумію, що Ейдену так само важко, тож намагаюсь тримати себе в руках. 

Сьогодні я попросили Брітні прийти до мене, разом подивитися фільм й попліткувати, хоч якось відволічусь від сумних думок. Ще я постійно згадую слова мами, що батько хотів мене бачити. Можливо, все ж таки варто навідатися до нього? Хоча б заради очистки совісті. Як-не-як, він мій батько, хоч і такий гівняний. Я точно не зможу йому все пробачити, та все ж таки нехай спробує вибачитися. 

 

Брітні прийшла рівно о третій годині дня.

– Щось ти зовсім розкисла подруго, – Найперше, що вона сказала, коли побачила мене.

– Тому я і хочу відволіктися від усього.

– У цьому я точно можу тобі допомогти, мила моя! – Дістає пляшку вина.

– О, а як же наша обіцяка більше не пити? – Саркастичним тоном. 

– Я обіцяла не “нажиратися як свиня”, а це лише декілька келихів вина і все. 

– Твоя правда, – Забираю пляшку. 

За мить ми вже сидимо на кухні і п'ємо вино. 

– В мене є сир та деякі фрукти, будеш? 

– Звучить чудово, – вигукує Бріт і я йду до холодильника. 

Діставши виноград, манго, яблука та сир я почала все нарізати. 

– Як там у вас справи зі спортивним комплексом? 

– Все добре, – Продовжую нарізати фрукти. – Ейден зараз дуже зайнятий цим, тож ми лише іноді розмовляємо про це. 

– Я чую в твоєму голосі смуток, – каже подруга і я тяжко зітхаю.

– Твоя правда, я дуже сумую за розмовами з Ейденом, за нашими спільними сніданками… Я розумію, що він робить це для нас і я не повинна бути такою егоїсткою, та Бріт, я так хочу провести час з ним. 

– Я тебе розумію, – подруга підходить до мене і обіймає. – Коли ми тільки почали зустрічатися з Олівером, я відчувала те саме. Чоловік постійно був зайнятий роботою, постійно не вистачало часу на мене і я починала злитися… В один день я все йому сказала і знаєш, що сталося? 

– Що? 

– Він узяв вихідний і ми провели час разом, а потім зробив чіткий графік роботи для себе, таким чином ми змогли проводити разом вечори, а потім і вихідні. Олівер почав забувати, що таке робота у вихідні. 

– Чому він раніше не зробив цього?

– Бо не було заради кого, – Брітні посміхається. – Він не хотів повертатися до будинку де порожньо, а з появою мене, в його житті все змінилося.  

– Та в нас з Ейденом трохи інша ситуація. 

– Тобі потрібен час, так само і йому. Твій чоловік хоче, щоб у вас все було чудово й ви могли жити не відмовляючи собі у чомусь... Почекай трохи і все налагодитися! 

–  Дякую. 

Декілька хвилин я просто мовчки стояла обіймаючи Брітні. 

– Мама просить, щоб я навідала батька. 

– Що? – Дивується. – Коли ви з нею розмовляли? 

– А я тобі не розповідала? 

– Ні, – відходить від мене. 

– Це було у той день, коли Ейден ходив до інвесторів,– сідаємо за стіл. – Мама неочікувано прийшла до квартири і ми поговорили… Вона просила вибачення за себе і за батька.

– Невже пробачила? 

– Вони мої батьки, та я не можу пробачити їх… вони “продали” мене заради грошей і я не могла втекти від Шона, бо любила їх.. а тепер сталося так, що я навіть бачити їх не хочу.

– А ти сама хочеш піти до нього? 

Яка вдале питання. 

– Я й сама не розумію. – Пригубила вино. – Більше так, аніж ні.. хочу просто почути його і відпустити усю ситуація.

– Тут ти вірно мислиш, – не можна все життя жити з образою на когось. – Я киваю головою.

Хто як не Брітні буде так добре розуміти мене? Я вдячна, що саме вона моя подруга. 

 

За дві години я вже сиділа у автобусі і їхала до в'язниці. Я була трохи напідпитку, та розум мій був не затьмарений. Ейдену я нічого не сказала, не хочу щоб він хвилювався. Лише Брітні знає куди я поїхала. Сказати чесно, було трохи страшно їхати самій, оскільки Ейден не просто так хвилюється за мене, його брат може утнути будь-яку дурницю. У кишені я тримала газовий балончик, про всяк випадок. Хто знає, що може статися по дорозі. Відкинувшись на спинку крісла я дивилася у вікно й думала про те, як батько відреагує на мій приїзд. За словами мами він хотів мене бачити, та чи дійсно це так? 

Стільки різних думок в голові в мене давно не було, навіть голова розболілася. 

 

По приїзду до в'язниці я ще деякий час просто стояла й дивилася на сіру будівлю. 

– І що я тут роблю? – говорю сама до себе. 

Переборовши себе, і свій страх, я все ж таки увійшла всередину. Мене зустріло декілька чоловіків у формі й сказали заповнити бланк для відвідування. Після того, як я зробила це, мене відвели в залу очікування. Спочатку повинні привести батька, якщо  він погодиться на зустріч, а вже потім пустять і мене. Тут окрім мене було ще двоє людей: жінка похилого віку і хлопець приблизно мого віку. Цікаво до кого вони прийшли? Це не моє діло, та мені цікаво. Дивно, правда? 

– Хейзел Флорс?

– Це я, – підходжу до чоловіка у формі. 

– За мною. 

Ми йшли близько хвилини, а потім зупинилися біля дверей. 

– У кімнаті є кнопка, якщо буде щось не так, то просто натисніть її і я зайду. – Киваю головою. – Заходьте. 

Залізні двері зі скрежетом відчиняються і я заходжу.  

Батько мовчки сидить, тож я сідаю на вільний стілець з іншого краю стола. 

– Привіт, – Він першим починає розмову. 

– Привіт. 

– Я не очікував побачити тебе, – посміхається. – Коли мені сказали хто прийшов, я навіть не повірив спочатку. 

– Мама сказала, що ти хотів поговорити, от я й прийшла.

– Не думав, що вона дійсно поговорить з тобою про це.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍