Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

чільних подій: спуску шатла, гальмівного підльоту «Росинанта»

до Ілуса та внутрішніх двох моніторів станції, де перебували

Кассі й доктореса Окойє. Гевлок усі ті віконця тримав у полі

зору, з острахом чекаючи, що й де знову піде наперекосяк.

Кожна хвилина розтягувалася до нескінченності. Рециклер

повітря гудів і поклацував. А Гевлок гриз нігтя великого пальця.

Коли пробриніло нове повідомлення, він здригнувся й мусив

обіруч ухопитися за консоль, аби не попливти казна-куди геть.

Зазирнув до списку: що? звідки? Свіже повідомлення надійшло

з корпоративних офісів КЕХ, які розташовані на Місяці. Його

тема була зазначена в списку як МОЖЛИВІ СТРАТЕГІЇ ДЕЕСКАЛАЦІЇ

КОНФЛІКТУ

НА

НОВІЙ

ЗЕМЛІ:

КЛАЦНІТЬ

ЗАВАНТАЖЕННЯ.

Час

відправлення: п’ять годин тому.

Десь там біля кільцевої брами один за одним проходили радіо-сигнали. Хвилі електромагнетизму пронизували пустку, несучи

в собі закодовані людські сенси. Відстань, яку людина особисто

могла пролетіти за півтора року, цей месидж подолав усього за

п’ять годин.

П’ять годин! І все одно як повільно, хай йому абищо!

Розділ одинадцятий. Голден

«Росинант» виконав останню, гальмівну частину свого

підльоту на хвості білого полум’я і впав на найвищу орбіту

навколо Ілуса. Ця планета, що видніла внизу, здавалася досить

схожою на Землю — та коли б не була вона схожою на Землю, це

могло б вивести всякого, хто вперше її побачив, із душевної

рівноваги. Іржава червінь та білість Марса, вихри й вири

Сатурна та Юпітера. Це аж ніяк не скидалося на блакить, брунатність та білину Землі. Але ж мав Ілус відкрите море й

пушинки хмар — усі признáки того, що Голденова свідомість

пов’язувала з домашнім його світом.

Дивина тільки та, що тут був лиш один величезний континент, а тисячі островів низалися через весь єдиний гігантський океан

Ілуса, мов коричнюваті коралі на чиємусь намисті. Від тієї

суміші інопланетного й свого-рідного як було не заболіти

голові?

— «Росинанте»! — долинуло радіозвернення від «Едварда

Ізраеля». — Чому ви тримаєте нас на прицілі?

— Ох! — зітхнув Голден і лясь по комунікаційній панелі — та й

відкрив канал зв’язку з ними. — Ні, «Ізраелю», це просто пошук

стандартного діапазону. Немає причин непокоїтись.

— Зрозумів, — відгукнувся не зовсім переконаний голос із

іншого корабля.

— Алексе, — звернувся Голден до пілота, перемкнувшись на

внутрішній канал. — Будь ласкав, перестань тицяти кийком у

ведмедя.

— Утямив, капітане! — озвався Алекс, навмисне розтягуючи

слова й давлячись сміхом. — Ну, треба ж було звістити мее-стних, що до міста прибув новий шириф.

— Припини. Дай нам ще годинку для останньої прикидки, а

тоді й посади нас у ту брудяку.

— Окей-хокей, — пообіцяв Алекс. — Давненько не сідав я на

одну з таких.

— Буде проблемно?

— Аніскілечки.

Голден видряпався з капітанського крісла й поплинув до трапу

залоги. За кілька хвилин добувся на вентиляційну палубу до

Еймоса. Механік виклав два марсіянського виробництва

костюми легкої бойової міцності, чимало рушниць та автоматів, а ще — пірамідки амуніції та вибухівок.

— А до чого це все? — здивувався Голден.

— Ви самі сказали: оснаститись для пуску на планету.

— Ну, я мав на увазі щось таке, як спідня білизна та зубні

щітки.

— Капітане! — мовив Еймос, не дуже приховуючи своє

роздратування. — Вони ж там, долі, вбивають одне одного! Пів

десятка безпеківців КЕХу мов у повітрі розтанули, а перед тим

підірвали їхній важкий шатл.

— Це правда, але наше завдання — не роздмухувати конфлікту.

Геть прибери все це лайно. Лише пістолети в кобурах. Давай

сюди одежу й все таке для нас, а для колонії — чим можемо

поділитися з наших медичних припасів. І це все!

— А згодом, — понуро прорік Еймос, — коли ви пожалкуєте, що

не прихопили цього добра, я безжально поглузую з вас. А тоді

ми й загинем.

Голден уже й рота розтулив, аби дати нищівну відповідь, а тоді

схаменувся. Чи хоч