Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

поклоном. — Ви маєте свої накази, а також

мою довіру. Тож спускаймося вниз та візьмімо цей довбаний

гримучий клубок під контроль.

Загін безпеки вмить розсипався, й тіла потекли у повітрі

швидким дієздатним потоком — до ангару й легких човників.

Гевлок відчув тонкий укол жалю, спостерігаючи, як інші мчать

на висадку без нього. У пам’яті сяйнуло щось, мов спогад із часів

дитинства, зблиснуло й пропало: про кульгаве дитя й Пістрявого

Дударика.

Мертрі, рухаючись проти цього потоку, підплив у повітрі до

нього.

— Радий бачити тебе, Гевлоку. На хвилинку.

— Так, сер.

Мертрі кивнув головою на свій приватний офіс. Крихітна

кімнатчина, менша навіть за спальну кабіну, з аварійною

кушеткою на старомодних універсальних шарнірах, що

аркоподібно перепліталися вгорі. Мертрі зачинив двері за

своїми безпеківцями.

— Отже, я лишаю тебе відповідальним за корабель.

— Дякую, сер.

— Я не зайду аж так далеко. Залишаю тебе в скрутному

становищі, — напучував Мертрі. — Маємо тут, на «Ізраелі», повну залогу, що складається переважно з пришелепків

зманіжених, яким ми не даємо займатися наукою, а капітан

щосили намагається утримати їх тут. Наразі маємо біду, й вони

не пориватимуться так завзято на планету, але ж цю напругу

треба десь дівати. Залишаю тобі нечисленну залогу, щоб давати

цьому раду.

— Буде виконано, сер.

— Молодець. Найбільша загроза нашому борту — це

«Росинант». Спочатку він був військовим кораблем Марсу, потім

перейшов до ОПА. «Ізраель» величезний, але ми науковий

корабель. Якщо «Росинант» зіб’є нас, то ми так і ляпнемося

додолу.

— Навіщо їм збивати нас?

Мертрі здвигнув плечима.

— Я думаю менше про всякі чому, більше — про різні якщо.

Отож… мені потрібне щось таке, що відкине к бісу твої графіки

для човників, але, хай там як, я хочу, щоб ти це зробив.

— Звісно.

— Один із легких шатлів ми беремо для нашої висадки, —

повільніше заговорив Мертрі, от ніби і говорив, і щось

обмірковував водночас, хоча це було не дуже помітно. — А як

бути з тим, що лишається? Я хотів би зробити з нього зброю.

Зняти все, що оберігає його реактор від перенавантаження, і

підключити загартоване віддалене запалення. Відімкнути всі

стандартні навігаційні контролі та вкласти досередини щось

таке, до чого тільки ми з тобою маємо доступ.

— І капітана Марвіка туди ж?

Посмішка Мертрі була справжня енігма.

— Авжеж, якщо хочеш.

— Дайте мені пів дня на цю роботу, — попросив Гевлок.

— Добре.

— Сер? А проти кого, на вашу думку, ми б це використали?

Проти поясанського табору?

— Ми ще тільки гадаємо, який може бути вибір, Гевлоку. Я

сподіваюся, що не доведеться використати це взагалі, — сказав

Мертрі. — Та якщо вже вирішу кинути, то кинути треба швидко

— що буде напохваті.

— Ви це матимете.

— Знаючи це, я почуваюся ліпше, — сказав Мертрі й поклав

руку на стільницю, щоб відштовхнутись.

— Сер?

Мертрі звів брови догори. Гевлок відчув раптовий напад

збентеження і мало не передумав договорювати. А тоді все-таки

договорив.

— Знаю, це дрібничка, сер, але, коли я розмовляв із Кассі, вона

сказала, що голодна. І я пообіцяв їй, що ми привеземо їй

бутерброд.

Вираз обличчя Мертрі був порожній, мов у каменя.

— Я подумав, що, можливо, ви б привезли їй сандвіч, сер.

— Може, вдасться, — мовив Мертрі, а Гевлок не зумів

розгадати, розважило це шефа безпеки чи роздратувало.

Можливо, і те, й те заразом.

* * *

Гевлок плавав у повітрі біля свого стола. Каюти їхнього брига

всі

спорожніли.

Гевлокова

неповна

залога:

четверо

наймолодших із сил безпеки плюс один технік, якого позичили

в обслуги машинної зали, — спокійно робили модифікацію

останнього, що лишався, легкого човника. Перетворювали його

на бомбу. На його моніторах були відкриті