Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

— Так, сер.

— Гевлоку! Ми негайно збираємось на коротку нараду в

безпековій конторі. Можеш заскочити?

— Лечу! — відповів Гевлок. Розщібнув своє реміняччя, відштовх нувся від кушетки й виплив у коридор. «Едвард

Ізраель»

мав

коридори,

сплановані

як

видовжені

восьмикутники: його дідусь залюбки мандрував би по чомусь

такому. Ремені й підніжки, споряджені вздовж стін, не мали

спрямованості ні в котрий бік. Гевлок швидко пересувався по

коридору, а його розум шастав туди-сюди: то переконував

хазяїна свого, буцім той видирається нагору з масивного

сталево-керамічного колодязя, то казав: «Ти спускаєшся

головою вниз, догори дриґом!» І в такі секунди Гевлок мав

химерне відчуття, неначе він перебуває на стелі якоїсь

дренажної труби. Поясани, казав йому хтось, виробили в собі

природне відчуття розлуки з усталеними поняттями вгорі та

внизу, але ж від кого, власне, він це чув, як не від самих поясан, і

то щоразу в контексті їхнього самовихваляння, мовляв, далеко

тобі, куцому, до нас, зайців! Отож бабця надвоє ворожила: або

воно правда, або перебільшення. Хай там як, але коли він

нарешті дотягнувся до безпекової контори, то почувався трохи

причмеленим: от мов йому забракло штучної гравітації

раптового прискорення.

А там уже тулилося до стін десятеро однаково зорієнтованих

осіб. Чоловіки й жінки з геть різними типами облич та

відтінками кольору шкіри, але всі з одним-єдиним виразом на

тих різних обличчях. Щось моторошне і майже надреальне.

Мертрі видав їм обладнання, що застосовується при ситуаціях

заворушення, й ті їхні синьо-сірі обладунки з високими

комірами для захисту шиї робили всіх їх схожими на якихось

величезних людиноподібних комах. Навіть сам Мертрі убрався в

таке, тож, очевидячки, й він ішов на спуск.

— …лишилося мені, — говорив Мертрі зі свого чільного місця.

— І ви — це все, що мені лишилося. Жодна кавалерія не

прискаче порятувати наші зади. Оце ж ми і є та кавалерія, і це

означає, що я вже втратив усіх, кого міг утратити, а більш нікого

не збираюся втрачати. Всі ми, що зібралися в цій кімнаті, є

безпекова команда для цілої цієї планети. І ми зможемо це

зробити, але не за рахунок самопожертв. Поки ми

перебуватимемо там, унизу, ви, хай-но відчуєте загрозу для себе, зробите все для захисту себе й своєї команди.

— Сер?

— Що ще?

— Чи означає це, що нам надано право на летальну відповідь?

— Це означає, що вам надано право на запобіжну летальну

відповідь, — сказав Мертрі, а тоді вичекав мить: чи ще хтось

щось запитає? Гевлок зітхнув. Це потворно, але ж який іще міг

бути вибір? Якщо знищення того важкого шатла було просто

злочином, то вони могли розслідувати це, мов яка поліція. Але

ж місцеві не зупинилися на цьому, й тепер уже більше людей

КЕХ пропало безвісти чи загинуло. Тож нині це вже скидалося

радше на війну.

Ну що ж? Принаймні КЕХ випробувала спочатку мирний

підхід. Але ж ці поясани не подякують людям КЕХ за це.

— Спуск за двадцять хвилин, — оголосив Мертрі. — Це буде хоч

і довгий, але швидкий спуск, і нас трохи потрусить.

Висаджуємось на схід від табору поясан. Сміт і Вей — командири

двох роїв. Найперше наше завдання — досягти нашого

тамтешнього офісу й укріпити його.

— А як щодо «Барбапікколи»? — запитав хтось.

— Та що нам «Барбапіккола»! Як бути з «Росинантом»?

Мертрі підніс руку догори, долонею назовні.

— Хай ніхто з вас не витрачає свого часу на тривожні думки

про те, що діється на орбіті, над вами, чи вдома у вас. Це — мій

клопіт, і я про це подбаю. Я з Гевлоком, — блиснув Мертрі йому

швидкою посмішкою, на яку Гевлок відповів кивком голови, майже невеличким