Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Офіс на замку, але вони можуть пробити, прорізати ці стіни. Чи й висадити

нашу контору в повітря. Не втямлю, чому взагалі ми вирішили, ніби це добра ідея: сидіти нам тут, долі. Коли ті підірвали наш

важкий шатл, нам слід було видертися з цього колодязя назад і

лишатися на орбіті. А вже з тієї довбаної орбіти вергали б на них

скелі.

— Наразі наше завдання — зберегти ваші життя: твоє і тієї

свідки.

— А як ви збираєтеся це зробити? — спитала Кассі. В її голосі

прозвучав виклик, але він, утім, вимагав і відповіді. Дві речі

вона сказала водночас: «Нічого ви не зможете» і «То скажіть: що ви зможете зробити?»

— Ми працюємо над цим, — сказав Гевлок.

— Тут у мене й крихти їжі немає! — поскаржилася Кассі. — Усе

в магазині. Я ладна вбити людину за бутерброд. І це правда: зараз я можу вбити за це!

Гевлок намагався пригадати, що радили на тих курсах, як

розмовляти з травмованими. Цілий список, із чотирьох пунктів.

Найкращий підхід — мнемонічний. Але не міг пригадати, яка

літера що означає.

— Що ж, — мовив він. — Бачу, наразі ти добряче

розприндилась.

— Та все це у голові мені не тримається!

— Еге ж, воно наче й так, але, як по правді, то ти ще добре

справуєшся — тим, що не погіршуєш свого стану. Коли все до

чорта в зуби летить, то люди часто ще дужче все накручують.

Надмірно реагують, в ескалацію лізуть. І тоді все воно

збільшується, мов груша: зверху тонша, а що нижче, то все

товще. А ти жива-здорова й розмовляєш зі мною. А це означає: ти маєш добрі інстинкти, щоб це пережити.

— Та що ти мені плетеш! — обурилася Кассі. — Я от-от у ступор

зсунуся!

— А ти не зсувайся нікуди й так переможеш! Серйозно кажу

тобі: ти чиниш правильно. Зберігай спокій і здоровий глузд, і ми

все це подолаємо. Знаю: ти так це сприймаєш, ніби все котиться

в тартарарари, але все буде з тобою гаразд.

— А як ні…

— Все буде гаразд.

— Але якщо ні — якщо, добре?

— Добре, — погодився Гевлок. — Якщо.

— Зроби мені ласку. Є один хлопець ген там, на Європі. Гігірі

Тіпене. Він харчовий інженер.

— Добре.

— Скажи йому, що я сказала: прошу пробачення!

«Вона гадає, що незабаром загине, — подумав Гевлок. — А, можливо, так воно й станеться!» Мідяний присмак страху

заповнив йому рот. «Там місцеві убивають безпеківців КЕХу, і

вона лишилася остання з них жива». А він-бо не знав нічого про

стан гри внизу, на поверхні. Не сумнівався: там знайдеться тонн

три промислової вибухівки — задосить, аби перетворити Кассі на

спомин про неї. Будь-котрої хвилини вона може загинути, а він

нічим не зуміє зарадити — лише безсило спостерегти її загибель.

— Ти й сама йому це скажеш, — лагідно мовив він. — А як

минеться лихо, то воно й не страшно буде.

— Чи й минеться? А ти ж не знайомий з Гігірі. Обіцяєш?

— Твердо! — запевнив Гевлок. — Залізно!

Кассі кивнула головою. Ще одна сльоза скотилася по її щоці.

Гевлок відчув, що не надто добре виходить у нього вберегти її від

крайнього відчаю.

На екрані відкрилося маленьке віконечко. Безпекова маленька

хитрість Мертрі.

— Агей там, Касс! — гукнув Мертрі. — Я перемовився з

капітаном Марвіком, і ми скидаємо команду до тебе. Хоча на це

піде години дві. Твоє завдання — вберегти оту цивільну особу.

Коли Кассі заговорила, її голос тремтів, але не зривався.

— Тут, на планеті, є сорок душ наших людей, а їх — двісті. Я —

одна особа. Я не можу захистити всіх.

— А тобі й не треба захистити всіх, — уточнив Мертрі. — Я

послав усім наказ про локдаун. Я координую наукові команди.

Обов’язок цей на мені. Твоє завдання — вберегти докторесу

Окойє. Просто подбай, щоб вона жила-дихала й дочекалася

нашої висадки, окей?

— Так, сер.

— Добре, — похвалив її Мертрі. — Дві години. Ти це зможеш, Касс.