Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Нової Землі був практично порожній, тож шанс

раптового прискорення був майже нульовий. Просто звичка

така. А на маленькому моніторі, вбудованому в стінку його

кабіни, той молодик потряс студійній господині руку й

усміхнувся в камеру.

— А давненько ви не забігали до нас, пане Курвело, — сказала

господиня. — Красно дякую вам, що ви повернулись!

— У вас так добре, Моніко! — якось наче аж винувато закивав

головою гість, от мов його піймали на чомусь гарячому. — Радий

знову до вас завітати.

— Отож я мала змогу пограти в ту нову гру й маю сказати, що

ви й справді далеко одірвалися од вашої попередньої роботи.

— Атож, — лаконічно погодився чоловік. І рота майже не

розтуливши!

— Одначе тут вигулькнули й деякі суперечності, — зазначила

господиня, вже з гострішою посмішкою на устах. — Бажаєте

поговорити про це?

Фізично неможливо було Гевлоку знову зануритися у свою

кушетку, але психологічно — легке завданнячко.

— Розумієте, Моніко, — сказав чоловік у жахливому костюмі, —

ми тут, власне, досліджуємо наслідки насильства. Увага всіх

прикута до першого етапу, й ніхто не думає, що та як

відбувається опісля.

Тут забринів Гевлоків ручний термінал. Він приглушив

новинну жуйку й натис кнопку зв’язку.

— Гевлоку! — сказав Мертрі. — Маю перекинути на тебе один

виклик.

Голос шефа безпекової служби звучав так виважено-контрольовано, що Гевлокові мов дух забило. Звіщав той голос

біду, й Гевлоків розум учепився в перше страхіття, що спало

йому на думку. «Росинант» із Джимом Голденом, оонівським

посередником, мав за десять годин увімкнути двигуни

гальмування. Це вже майже тут. Якщо з цим щось пішло не

так…

— Щось скоїлося там, долі, — провадив Мертрі. — Маю Кассі на

проводі, й мені треба, щоб ти попідтримував її, аби геть не

розкисла, поки я перемовлюся з капітаном.

— Там біда?

— Так. Візьми її дзвінок на себе. Будь заспокійливий. Ти ж це

вмієш?

— Авжеж, шефе, — запевнив Гевлок. — Я прохолодний, мов

листопад, і гладенький, мов китайський шовк.

— Молодчага.

На частку секунди картинка завмерла, а тоді визирнула на

нього Кассі. Півтора року вони мандрували разом на одному

кораблі, частина однієї й тієї самої команди, приятельські, мало

не інтимні стосунки. Десь-якось він був відзначив, що вона

закрутила роман з Араґаньом, але згодом вони й порвали

стосунки. Мав Гевлок її за приятельку, бо не дуже багато про неї

думав.

Наразі її обличчя було попелясто-бліде, очі в червоних рямцях.

— Кассі! — мовив Гевлок заспокійливим тоном, якого, після

бунтів на Церері, виробив у майстерні переговорів для

визволення заручників. — Чув я: там, долі у вас, щось трішки

невлад пішло.

Кассін сміх змістив камеру; образ жінки затрясся на екрані, мов від землетрусу. Вона зиркнула десь убік, тоді знов у камеру.

— Вони пропали! — сказала вона. Запала павза, і її погляд

змістився так, ніби вона щось шукала. — Вони пропали…

— Отакої! — мовив він. Тисяча різних запитань завихріли йому

в голові, вимагаючи, щоб він вимовив їх уголос. Що сталось? Хто

пропав? Що сталось? Але ж Мертрі не просив його розпитувати

Кассі, а їй не допитувач був потрібен. — Мертрі радиться з

капітаном.

— Знаю, — мовила Кассі. — Нас навели на слід. Ми знайшли

криївку. Рів повів їх на завдання. Я лишилася одна зі свідкою.

— Свідка з тобою?

— Спить поки що, — сказала Кассі. — Гевлоку! Я ж лише

консультантка системи безпеки. Мої завдання: створювати

оптимальні графіки змін і вибудовувати мережу нагляду. Але не

стріляти в людей. Не за це я отримую довбану мою платню.

Гевлок усміхнувся, то й Кассі усміхнулася йому, і з кутика її ока

скотилася

сльоза.

Якусь

мить

обоє

вони

сміялися,

перетворюючи жах і страх на щось подібне до роздратування чи

обурення. На щось трішечки безпечніше.

— Я тут налякана до нестями, — мовила Кассі. — Якщо ті

прийдуть сюди по мене, я не зможу зупинити їх.