Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

глушником у Басію й хапається за того пістолета, що досі в

кобурі на стегні у нього. Пістолет із глушником відскакує від

Басіїної голови, і з рани, сантиметрів три завширшки, ллється кров, але він цього не відчуває. Бачить, як Зеб дістає

пістолета з кобури, й, не міркуючи, націлюється в Зеба своїм

пістолетом. Чудується, що тримає зброю правильно, й

палець на гачку. А як зробив це, не пригадує. Натискає на

спусковий гачок. Нічого не стається. Ось зараз натисне

вдруге… але позад нього щось гучно бахкає, і Зеб починає

падати, а кров дзюрком із його лоба. Він чекає затемнення.

Але жодного перестрибування більше. Ані передиху. Ані втечі.

— Добра робота! — хвалиться позад нього Куп. — Отой один

замалим не втік.

Басія повільно обернувся, усе ще мов уві сні. Фуга.

Диссоціативний стан. Побуд: іще раз підняти руку, аби

насильство ступило ще один-єдиний крок далі й застрелило

Купа, — мало не підняв його руку. Мало не — але не цілком. Зеб

спливав кров’ю на підлозі. І вже не чути було пострілів.

Позад нього решта гурту гагакала й верещала щасливо-схвильованими голосами. Басія задивився на свого пістолета, пригадуючи, як ті працюють у бойових сценах на відео. Повний

куль магазин ти вставляєш у пістолет, а потім треба вивести

кулю в патронник. Пригадав, як Кейт відводила назад казенник

своєї рушниці. Як Куп робив те саме на своїм автоматі. А Басіїн

пістолет не міг вистрелити, хоч би скільки разів він натискав на

гачок.

Зеб уже не спливав кров’ю. «То був майже я», — подумав Басія, але ця думка ще не мала свого емоційного вмісту. Ніякої ваги.

От мов хмаринка ядучого диму пропливла крізь його розум — і

пропала.

— Підсоби повитягати звідси ці тіла, друже! — сказав Куп, поплескавши його по плечу. — Заді вже вимиває місце бою

ядучими речовинами, ензимами всякими, усуває докази, але ж

хіба стільки хімії треба, щоб поїла ті великі шматки, га?

Басія допоміг. Кілька годин їхнього часу пішло на те, щоб

поховати трупи двох жінок і трьох чоловіків у твердому ґрунті за

іно планетним руйновищем. Куп запевнив їх, що наступна

пилова буря замете всі ознаки того, що хтось тут довбав землю. І

буде так, ніби група службовців КЕХ просто зникла без сліду.

Скотті й Піт повитягали рештки їхньої вибухівки з руйновища

й повантажили на візок. А тоді, разом із Кейт та Ібрагімом, вони

подалися назад до містечка. Кейт несла торбинку зі зброєю, перекинувши її через плече. Був там і Басіїн пістолет, що так ні

разу й не вистрелив.

— Ми мусили це зробити, — сказав Куп, коли ті пішли. Басія не

втямив, чи Куп це йому сказав, а чи сам собі. Але кивнув

головою.

— Ти все це придумав. Ти знав, що збираєшся повбивати їх, і

мене в це втягнув.

Куп лише здвигнув плечима по-поясанськи й посміхнувся

жорстокою посмішкою.

— Та й ти знав це, друже. Мо’, сам від себе приховував, що

знаєш, але ти знав.

— Ніколи більше! — сказав Басія. — А якщо хто з моєї сім’ї

через це постраждає, я сам тебе вб’ю.

І поїхав назад до рудні, а тоді пішки прийшов додому. Якраз

сходило сонце, коли він нарешті ввалився до своєї крихітної

ванної кімнатки. Чоловік у дзеркалі не здавався схожим на

вбивцю, але руки його були в крові. То й почав їх відмивати.

Розділ десятий. Гевлок

Десь близько п’яти годин тому — коли Гевлок уже

відпрацював половину своєї десятигодинної зміни — один

чоловік, у такому бридкому помаранчево-багряному костюмі, що це було чи не насильство над тими, хто це бачив, сів на

кушетку в відеостудії на Марсі. Гевлок сіпнувся, аби ближче

розгледіти того висікаку, аж ремені безпеки нап’ялися.

Самоприв’язування стало вже другою натурою, дарма що

відчувалося: дурня це, хай і невеличка. Орбітальний простір

навколо