Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

особливо обурливими були спроби покласти на коліна та гладити попри будь-який спротив. Крім того, малий нахаба забрав увагу хазяйки, чого Хаос, єдиний улюбленець, пробачити не міг.

Невдовзі Северин помітив, як будь-яка шкода, помічена котом, швидко стає відомою Соломії. Нелюбов між ними стала взаємною, але помірною: Хаос ніколи не дряпався, а Северин ніколи не тягав його за хвоста. Авжеж, після тривалого життя під однієї стріхою Хаос його впізнав.

Великі зелені очі ковзнули постаттю вершника. Кіт вайлувато піднявся, побрів до хати, погойдуючи товстими боками, зник усередині, а через кілька секунд вийшла Соломія. Жінка не змінилася анітрохи: чорноброва та довговолоса, із посмішкою, яка багатьох позбавила спокою.

— Які поважні гості до нас завітали, — сказала вона і радісно обійняла Северина. — Скільки часу не бачилися... Хоча би листа написав, засранцю! З тієї ночі ані слуху, ні духу.

Навіть босонога, у простій сукні та сорочці, як ходили незаможні селянки, відьма сяяла красою.

— Вибач, Соломіє.

— Як же ти виріс, — вона відступила на крок, обдивилася прискіпливо від маківки до чобіт. — Золота клямра. Справжній лицар!

— Ліна тут? — Северин не міг чекати. — Вибач, що так одразу до справи, але у мене обмаль часу.

Її посмішка згасла, наче сонце зайшло. Чоло прорізали зморшки.

— Що би ти не хотів їй сказати — краще повернися та їдь у своїх справах, Северине. Повір відьмі: так буде легше для вас обох.

— Я порушив наказ, аби побачити її. Поклич Ліну, будь ласка.

— І я не можу тебе відмовити? — спитала Соломія.

— Не можеш.

Соломія зітхнула та повернулася до оселі. А потім з'явилася Ліна.

У нього на мить перехопило подих: тогоріч вони бачилися вночі, і нарешті він розгледів її під денним світлом.

Якщо краса Соломії була схожа на темний мед, чия тягуча привабливість привертає до себе погляди чоловіків й жінок, то краса Ліни була медом світлим — легким і пряним, подібним до молодої квітки, яка ще не розквітла і не збагнула сили власної краси.

Северин широко посміхнувся, але вона не відповіла на посмішку. Підійшла швидко, відкинула важке волосся за спину, подивилася недобре.

— Ти порушив слово, — сказала Ліна без привітань.

— Так, я писав, що...

— Я прочитала все, що ти писав, і спалила ту писанину.

Усередині обірвалося. Северин захотів опинитися далеко звідси, прокинутися біля багаття від потиличника Вишняка, бо заснув на чатах... Але він стояв перед омріяною дівчиною, що полонила його думки, яка нарешті стояла за кілька кроків від нього, холодна і прекрасна, та чув кожне її слово.

— Слухай уважно, — провадила Ліна наставницьким тоном, який він ненавидів. — Між нами нічого не було, нічого немає і нічого не буде. Вертай на свою вовчу стежку, характернику. Життя довге, знайдеш собі дівчину.

— У чому справа, Ліно? — спитав Северин. — Я не бажаю шукати іншу. Я вже знайшов тебе і не розумію, чому мушу це забути!

— Я не бажаю віддати серце тому, хто потім з'явиться на порозі з дитиною від іншої та проханням її виховати!

Кілька секунд Северин не розумів, до чого вона це сказала. А потім збагнув.

Він завжди уникав думок про те, як саме пов'язані його батько та Соломія. Ніколи не хотів того знати, ніколи не питав, бо знав, що відповіді йому не сподобаються.

— Розгубив усі слова, якими хотів мене вразити? — продовжувала Ліна нещадно. — Їдь звідси, сіроманцю, та не повертайся ніколи.

Але Северин не для того порушив наказ, аби поїхати так просто.

— Ти навмисне ображаєш мене? — спитав, провівши рукою по срібній клямрі, яку отримав тогоріч за кілька хвилин до їхньої зустрічі.

— Тебе нелегко образити.

— Ліно... Невже тієї ночі нічого важливого не сталося? Ти справді нічого до мене не відчуваєш?

Вона розсміялася, коротко й глузливо.

— Боюся навіть припустити, що ти собі встиг вигадати. Тому скажу так, аби не лишити жодної шпарини для домислів.

Ліна дивилися на нього, немов на чужинця.

— Відьми також мають ночі ініціації. Інколи для них потрібен чоловік. І тебе я обрала як найприємнішого із решти. Ти був лише частиною моєї посвяти, Северине, — вона вперше назвала його на ім'я. — Не більше того. Зрозуміло?

Тепер він і справді розгубив усі слова.

Не зронивши більше ані звуку, Северин розвернувся від дівчини, про яку мріяв останні місяці, та застрибнув у сідло. Мудрий Шаркань пішов обережним кроком, не чекаючи наказу.

Лише частина її посвяти, не більше того. Северин згорбився у сідлі. За цю поставу Захар завжди його лаяв.

«Найприємніший із решти».

Він відчув на спині погляд. Озирнувся: невже дивиться вслід?

Біля тину нікого не було. Навіть її прощальний погляд йому привидівся.

Він втратив лік часу і стрепенувся, коли Шаркань виніс до корчми — знав, розумник, куди треба їхати. Як у сні, характерник спішився та зайшов усередину.

Від пробудження Северин нічого не їв, тож перед довгим поверненням та покаранням від брата Кременя, до якого тепер байдуже, мав набратися сил. їсти не хотілося, пити не хотілося.

Жити не хотілося.

— Агов, Северине!

Кобзар Василь Матусевич привітно махав йому з-за столу. До стіни поряд нього тулилася бандура у лакованому чохлі.

— Овва! — здивувався Чорнововк і гепнувся на лаву навпроти. — А тебе сюди як занесло?

— Та я ж з-під Славути! Завітав до батьків, понад рік їх не бачив, адже після одклінщини прямо до Києва рушив... Грошей приніс, ви ж мені цілу купу золота відвалили! А тепер прямую на південь, хочу перезимувати на березі Чорного моря, створити кілька власних дум, — Василь покликав корчмаря і замовив сніданок. — Дозволь тебе пригостити, друже.

— Спасибі, — Северин подумав кілька секунд і додав. — Візьми ще горілки.