Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

здригнувся. — Коли Катрі в голову вбрикне одружитися, вона просто під'їде до хлопа, якого вподобає, та поставить перед вибором: або мати її за дружину, або вона відрубає йому обидва вуха та прутня на додачу.

— Не хотів би я бути тим хлопцем, — промимрив Северин.

— А вона красива? — поцікавився Ярема.

— Як дияволиця.

Свою частину угоди Северин виконував, старанно вичитуючи послання Гнатового серця до коханої цукерочки Орисі, записані вульгарщиною з купою помилок. Першого листа він змусив переписувати п'ять разів, доки той не набув пристойного вигляду.

— І чому це так важко, — зітхав Бойко, вивчаючи покреслені рядки.

— Спробуй, брате, почитати якусь іншу книгу, — обережно запропонував Северин. — Бо у тебе правильно написані тільки цитати з «Енеїди».

— Інші книги лайно, — безапеляційно відрубав Гнат.

— Навіть якщо їх написав майстер Котляревський?

— ...Ти — підступний чортяка.

У наступному місті Гнат надіслав листа з кількома пелюстками троянд, поставивши зворотною адресою штаб скарбничих у Буді: вони пересилали листи вічно мандрівним характерникам у потрібні місця.

Ярема рушив сповідатися до найближчої церкви. Повернувся він без настрою, бо храм виявився православним, і коли священик дізнався, що Яровий з католиків, то відмовив у сповіді. З горя грішний шляхтич пішов до банку, а звідти до крамнички, де накупив торбу цукерок та пригощав усю ватагу.

— Мамуньо надіслали грошей, — пояснив сумно він.

Попри бадьорий вигляд Ярема страждав від розбрату між Гнатом і Пилипом. Його добре серце не витримувало постійної мовчазної війни між ними; його гнітило, що він ніяк не може те залагодити. Але у миті, коли Яровий відволікався, що виходило у нього доволі часто, він радів життю та широко посміхався.

Пилип проводив вільний час переважно за читанням або ж грою на варгані, а рота розтуляв виключно за необхідності. Єдина спроба Северина потеревенити зазнала нищівної поразки.

— Що читаєш? — спитав він якось, під'їхавши до Пилипа.

— Про мотори внутрішнього згоряння, — відповів таврієць і підняв погляд на Северина.

— Цікаво?

— Так. Ще питання?

— Ні, — Северин відчув себе бовдуром і дав собі обіцянку ніколи не заводити з таврійцем розмов.

— Не ображайся, — кинув Пилип йому навздогін. — Я не вмію розмовляти, як це заведено. Тому й мовчу.

З плином днів їхні пригоди у столиці стали нагадувати сон.

Коли Чорнововк уздрів вказівець, на котрому були зазначені Старі Сади, думка побачити Ліну прийшла сама по собі. Северин відмахнувся, але думка повернулася і набридливою мухою вперто дзижчала у вусі.

Ти думаєш про неї, ти сниш нею, ти мрієш про неї — то ось вона, неподалік, лише проїдь трохи, хіба це завелика платня? Хіба не маєш три клямри, хіба не можеш ухвалювати власні рішення? Якщо зараз проїдеш повз, то мучитимешся до кінця віків і картатимеш себе, що був слабкодухим та побоявся скористатися шансом, коли мав його...

Думки, наче голоси у печері Потойбіччя, ґелґотіли без спочинку, і Вишняк знову нагримав на нього.

— Як такий причмелений золоту клямру отримав? — обурений призначенець бризкав слиною. — Доведеш мене, брате Щезнику, ой доведеш, і розмовлятиму з тобою виключно запотиличниками!

Марко заощаджував на корчмах, тому часто ватага ночувала просто неба. Ярема зібрав грибів, Пилип уполював кілька куріпок, і по вечері характерники тягнули жереб чатування.

Чорнововк мав чергувати передостаннім, Бойко останнім. Северин відвів Гната вбік і пошепки попросив помінятися чатуваннями.

— Навіщо це тобі? — зіщулився слобожанин. — Тікати надумав?

— Дівчина, якій я писав, — Северин вирішив сказати чесно. — Вона тут живе неподалік. Хочу її побачити... А потім одразу повернуся.

Кохана дівчина була серйозним аргументом для Гната.

— Неподалік — це де?

— У Старих Садах.

Бойко витріщив очі та сплеснув руками.

— Срака! Ти з глузду з'їхав?!

— Тихше, не привертай уваги.

— Туди миль зо двадцять звідси! Ти нас потім не наздоженеш!

— Мій Шаркань несе як вітер.

— У макітрі твоїй вітер! Знаєш, що На-Сраці-Чиряк за такий непослух зробить?

— Знаю. Але все одно поїду, — Северин стиснув кулака. — Павич зміг, а чим я гірший?

— Павич — бовдур! Я думав, що ти розумніший, — Гнат похитав головою.

— Ти сам чув, як він постійно лає мене за неуважність. А неуважний я тому, що постійно про неї думаю! От побачу її та поверну собі душевний спокій.

Слобожанин здався.

— Роби, як знаєш, брате. Чергою я з тобою поміняюся, — Гнат покрутив вуса та посміхнувся. — Якби Орися моя була десь поруч... Мабуть, я також до неї зірвався б.

Бойко розбудив його о четвертій. Северин перевірив, що решта ватаги спить, нишком підкрався до Шарканя, жестом наказав поводитися тихо, і за кілька хвилин нісся чвалом дорогою до села, а серце його радісно співало.

Він не боявся гніву Вишняка, навіть і не думав про нього — голову зайняло майбутньою зустріччю. Северин переживав, що Ліна дорікне порушеним словом, сподівався, що не згадає про це, хвилювався, що не має жодної підготовленої промови, вірив, що слова прийдуть самі, та мріяв, що вона відчуває те ж саме.

Світало. Разом із сонцем Северин звернув на знайому дорогу, якою кілька разів намагався втекти від Соломії, коли його тільки оселили у відьми. Він тоді збирав собі клуночок та рано-вранці вирушав на пошуки батька, але дорога дивним чином завжди приводила його назад до відьминої хати, де чекала Соломія зі сніданком і загадковою посмішкою.

Знайомий тин і хатинка. Як давно він не був тут? Кілька років, не менше. Чи то вони зсохлися, чи то він виріс? У перших променях на городі грівся чорний котисько на прізвисько Хаос, такий само вгодований і пухнастий, як роки тому. Хаос не полюбив Северина із першого дня знайомства: хлопець приніс із собою галас і бешкет, а