Світлана Бонд - Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд

- Як ви таке допускаєте?

- Тоді нагадаю, що винен тільки наш загін, - втрутився Діма, тушуючись у кабінеті ще з одинадцятьма вожатими. - Навіщо інших чіпати?

- Щоб послухали! Скоро шостий загін так само горілку в кімнату пронесе, питання часу! - вона продовжила розмахувати лінійкою, прискорюючись із кожним словом. - За дітьми треба стежити, перевіряти щовечора по кілька разів і точно знати, що вони сплять. Але ви сиділи в себе і жодного разу не зазирнули до них! Влаштували там пивбар! Огидно!

Поки вона розмахувала рукою на кожну сказану лайку, вожаті посміхалися на всі тридцять два і вже не стримувалися. Виникло одне єдине запитання, яке наважився поставити Вадим:

- Вибачте, цікавість мучить, - придушуючи черговий напад сміху, видихнув він. - Ви маг чи просто диригуєте?

Вожаті вибухнули від веселощів, за винятком Жанни Ігнатівни, що ховалася за спинами колег і ходила туди-сюди. Вона єдина не помітила, що директорка з цією лінійкою була схожа на чарівника з паличкою, який вимовляє заклинання, тільки надмірно емоційно.

А якщо не дивитися на злісне обличчя Галинки, можна подумати, що вона стоїть перед хором або музикантами та керує ними. Занадто високі ноти в мелодії, не кожен таке подужає.

Після короткого стуку до них зайшов Ярослав. По його опухлому обличчю видно, що на тій вечірці він був основним дегустатором.

- Ви що вчора влаштували?! - рявкнула Галина Андріївна.

- Ти як про нас дізналася? - дивувався він.

Його мати ніколи не шлялася ночами по табору, ніколи його не контролювала, завжди довіряла вожатим, а тут сама прийшла все зіпсувати.

- Вас було чути на весь табір!

- Не правда, - скривився він. - За твоїм хропінням нічого не чути.

Вожаті посміхнулися.

- І то правда, - погодилася Галина Андріївна. Говорити, що їй про все повідала Жанна Ігнатіївна, не стала. Навіщо зайвий раз видавати подругу? - Отже, так, ви, - звернулася до вожатих. - Вам догана. Зараз можете йти. А ти, - глянула на сина. - На тебе чекає довга й неприємна розмова.

Усі поплелися до дверей, і тільки Діма схвильовано обернувся.

- Ярику, раптом що, кричи.