Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

Ірада

Іраду вразила розповідь Сумантри, проте ці враження не змогли конкурувати з романтичною вечерею та насиченою ніччю, яку їй влаштував Правитель Чхаттісгарха. Та й потім дівчині було не до старих історій. Їй довелося поспіхом пристосовуватися до тотальної уваги, яку почали демонструвати всі ті, хто ще нещодавно був для неї майже недосяжними. А ще за кілька днів один з радників Каламакши організував аукціон робіт Іради. Аукціон пройшов блискуче. Розкупили все вщент, ледве не влаштувавши баталії, немов за останній ковток води в пустелі. Коштів, отриманих від продажу робіт, Іраді мало вистачати до кінця життя, навіть якщо вона просто зараз повернеться на рідний острів. Але повертатися дівчина не поспішала.

Ірада майже не пам’ятала спільні з Каламакшею занурення у Зовнішнє поле, але він їх явно пам’ятав прекрасно, бо зазвичай зранку натхненно мчав занотовувати побачене. А були ранки, коли  Ірада прокидалася і бачила, що він просто біля ліжка щось азартно креслить, малює, пише якісь формули. То проєкт якоїсь летючої конструкції, розповідаючи про якісь там неймовірні технічні характеристики цієї штуки, то якусь установку, що, наче, могла впливати на регулювання тектонічної активності. Дівчина майже нічого з того не зрозуміла, але чемно кивала головою, аби не засмутити чоловіка. Ну то й що, що для неї ті дивні штуки, то лише набір незрозумілих деталек (інженерія це точно не її), що можуть кудись далеко летіти, щось автономно оминати, знаходити, зміщувати, активізувати… Головне, що Каламакші то цікаво і він знає, що воно й для чого. А він точно знав, бо влаштував Іраді екскурсію до розробників де пів дня натхненно та детально розповідав про різні технічні моменти. Дівчина спочатку здивувалася, а потім, коли вже збиралася ввічливо подякувати та швиденько чкурнути з плато, на якому знаходився центр розробки та тестування різноманітної техніки, несподівано спіймала себе на тому, наче якась її частина хоче це знати. І що, дивніше, розуміє те, що розказував Каламакша. Тож Ірада, наче у напівсні, ходила за Каламакшею, слухала, дивилася, кивала та навіть ставила якісь питання, чим, схоже, трохи спантеличувала деяких присутніх спеціалістів. А потім до них підійшов Мохеджо і той дивний стан минув. Ірада несподівано усвідомила, що при погляді на всю цю різноманітну техніку її знову цікавить переважно плавність ліній та поєднання кольорів.

Дівчина запитально подивилася на Великого декхаї, але той лише ввічливо привітався та повідомив Каламакши, що надійшло запрошення до Сваргемахала, на зустріч трьох правителів Тріпури.

— Брати так швидко за мною скучили? — хмикнув Правитель Чхаттісгарха.

— Вони не можуть ігнорувати ваше відкриття, — ввічливо схилив голову Великий декхаї, кинувши швидкий погляд на Іраду.

— А-а-а, швидко вони. Тобто зустріч буде офіційною?

— Змішаний формат. Вони воліють ознайомитися з перспективами та обговорити з вами реалізацію деяких положень основного Статуту Правителя.

— Я так розумію мова йтиме про п’ятнадцятий розділ? — задумливо кивнув Каламакша, — Ірадо, ми на хвилинку, — перепросив чоловік та полишивши дівчину попрямував з Мохеджо  вздовж плато, з якого відкривався вид на зелену долину та ледь помітну вдалині смужку моря.

Ірада відверто зраділа завершенню дивної екскурсії та попрямувала в інший бік, до  оглядового майданчика милуватися панорамою. Всі ці нові враження приводили до того, що у дівчини просто руки чесалися від бажання визначити та реалізувати творчі ідеї, які нестримно крутилися у її голові.  

Візит до Сваргемахала призначили за тиждень. Ці дні стрімко пролетіли наповнені для Іради прогулянками, творчістю та увагою Каламакши. При цьому увага Правителя проявлялася не лише у його візитах до її спальні, а й в тому, що він старанно дівчину водив з собою на «плато інженерів», як його про себе називала Ірада. Він їй там навіть облаштував майстерню, аби тільки вона була поряд, «як джерело його натхнення». Статус музи був для Іради новим, але вона досить непогано поєднувала його з власною творчістю.

Про статус Рані для Іради більше ніхто не говорив, але ввічлива шанобливість стала просто тотальною, а Сумантра час від часу «висмикувала» дівчину в найнеочікуваніші моменти та влаштовувала їй то екзамени, то лекції, щодо особливостей офіційної поведінки в присутності Правителів, історії цієї інституції та історії людства з часів освоєння планети. Ірада не знала, як ставитися до такої специфічної уваги, отож просто старанно вдавала ввічливість, намагаючись не образити специфічну, але досить цікаву жіночку. Іраді загалом подобався нинішній стан речей та час проведений з Правителем Чхаттісгарха. Дівчину цілком влаштовував статус вільної коханки та стан яскравого захоплення, в якому вона перебувала, тому вона намагалася втримати цей стан якомога довше, бо точно знала, що він є яскравим, несе шалене натхнення, але завжди швидкоплинний. Тож дівчина просто насолоджувалася життям і творчістю, то під дифірамби Каламакши, то під лекції Сумантри. І останню, здається, трохи засмучувала її легковажність. Сумантра намагалася переконати Іраду серйозніше ставитися до життя, задуматися про майбутнє, визначитися з пріоритетами, бо Рані-декхаї це гарна перспектива, але такий скарб важко чесно розділити. Проте дівчина слухала жінку переважно краєм вуха, бо майже постійно була зайнята  новими роботами. До того ж Ірада не сильно вірила в можливість пропозиції статусу Рані, особливо після розповіді про історію острівної спільноти. Власне Ірада не думала, що Каламакша її візьме з собою навіть до Сваргемахала (навіщо коханка на зустрічі Правителів?), але він її туди дуже красиво запросив. Так красиво, наче там планується не зустріч офіційних осіб, а романтичний вечір виключно і особисто для них двох.