Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

Сергій

— Сергію, може таки повернемося до готелю? — пролунав поряд голос Стелли і чоловік усвідомив, що дивне видіння розвіялося. А воно дійсно було дивним, навіть, як для видіння. Сергій не те щоб багато знав про подібні речі (про міражі в пустелі читав, про «приходи» від наркоти трохи знав), але точно ніколи не чув, щоб з чогось подібного можна було винести технічні характеристики пристроїв. Дуже, дуже цікавих пристроїв.

— Е-е-е, так у нас же, наче, екскурсія по плану? — підняв він погляд на Стеллу і виявив, що у дівчини розгублено-стурбований вигляд, а ще навколо змінилося освітлення. Роззирнувшись Сергій з подивом виявив, що сонце чомусь з іншого боку і наближається до горизонту.

— Хіба що вечірня, — скрушно зітхнула дівчина.

— Я що, цілий день тут сидів? — розгублено кліпнув на неї Сергій.

— Так. І так активно щось писав в телефоні, що я не ризикнула тебе відволікати, та й Ефіра не дала. Ти був наче не тут… Бурмотів щось про прекрасну ідею для ЗСУ.

— А-а-а, е-е-е…вибач, — Сергій опустив погляд на свої нотатки. Пробігся очима, ледве втримав щелепу, бо записане вражало. — Я не знаю, що це на мене найшло…

— Під’єднався до космосу і знайшов варіант управи на русню? — посміхнулася вимучено дівчина.

— Ну…е-е-е…щось таке, — Сергій розгублено потер шию, розуміючи, як це все дивно виглядає. Але записи в телефоні були реальні і розрахунки… Розрахунки та ідеї були шикарні. Він не все ще звів до купи, але нутром відчував, що з цим варто попрацювати. І Сергій навіть знав кого варто залучити. Було у нього кілька знайомих спеціалістів, які могли оцінити ідею та, дуже хотілося вірити, втілити у життя. І бажано швидко. Що швидше, то краще, бо обіцянками союзників про постачання зброї засипано весь інтернет, проте, на жаль, реальної зброї в рази менше. А русня вчепилася в Україну закривавленими зубами, які пора вибивати. І пристрої, які бачив Сергій у видінні, могли допомогти то зробити значно ефективніше.

— Така ідея варта уваги, навіть якщо ти її отримав переївши галюциногенних грибів. Головне її відстояти, — мовила Стелла.

— Якщо я впевнений у своїй позиції, то мені пофіг, хто в опозиції, — хмикнув Сергій подумки вже складаючи план дій, а потім поглянув на відверто засмучену дівчину та винувато розвів руками. Він несподівано чітко зрозумів, що його казкова відпустка щойно закінчилася. Треба повертатися додому і якомога швидше.

— Зрозуміло. З туризмом сьогодні не склалося. Ну хоча б обов’язкову частину сходової терапії ти на сьогодні точно виконаєш, — зітхнула дівчина.

— Йоханий бабай! Сходи! — жартівливо закотив очі Сергій.

— Знаєш, щось мені підказує, що ти зараз здатний не лише їх подолати, а й на Говерлу пару разів збігати, — хмикнула Стелла, спостерігаючи, як Сергій підхопив Ефіру та поспішив до автомобіля.

Ірада

Політ до Сваргемахала був небагатолюдний, але урочисто облаштований. Комфортний віман, офіційна зустріч, ввічливі реверанси між трьома Правителями. Іраду трохи смішили всі ці церемонії між братами, але вона з вдячністю згадали уроки Сумантри, адже несподівано для себе опинилася в авангарді делегації. Було до жаху незвично опинитися на такому заході поряд з Правителем Чхаттісгарха та Великим Декхаї.

Святковий вечір на честь зустрічі трьох Правителів, гості, танці, промови. Каламакша урочисто представив Іраду суспільству, як мистецьке відкриття цього року. Дівчину така позиція цілком влаштувала, бо привселюдно озвучити їх стосунки, означало б визначити їх статус, а цього вона не хотіла. Непевність була прекрасна тим, що її можна було довільно трактувати та полишати місце для фантазії. Мабуть, так подумали й інші, бо протягом вечора дівчина отримувала приємні знаки уваги від всіх трьох Правителів. Каламакша, Дхавал та Муруган старанно вдавали галантних поціновувачів краси та мистецтва. Дійшло до того, що Іраду запросили бути регулярною гостею в Сваргемахалі та пообіцяли організувати відвідини Сітарамахала!

Після завершення святкувань дівчина повернулася до відведених їй покоїв та саме збиралася до ліжка, коли до спальні принесли фрукти, солодощі та улюблений напій Каламакши. Ірада задоволено посміхнулася натяку на чергову насичену ніч та приділила більше уваги зовнішності. Каламакша не забарився з’явитися. Все звично почалося з келиха п’янкого напою, музики, приємних розмов, що плавно перейшли у неспішні ласки. Але коли свідомість дівчини вже була затуманена хмільними напоями та нестримним бажанням насолоди, у спальні тихо з’явилися Дхавал та Муруган. Десь на краю свідомості Іради проскочив подив, але Каламакша продовжував її пестити, абсолютно не дивуючись появи братів, а свідомість дівчини вже «попливла», розчинилася у насолоді від доторків, пестощів. Все, що відбувалося потім, здавалося Іраді абсолютно правильним, логічним та прекрасним.

А зранку втомлену Іраду розбудив бадьрий голос Мохеджо.

 — Вітаю, дівчинко. Правителі узгодили твій статус Рані. Сьогодні ввечері тебе оголосять  майбутньою королевою Тріпури. Всі троє погодилися, що ти єдина і неповторна, діамант Тріпури, — оголосив Великий декхаї, відкриваючи широкі вікна та запускаючи до приміщення сонячне світло. — Ти вразила всіх.