Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

     Імперія розширювала свої кордони, але з кожним кроком я відчував, що контроль починає вислизати з моїх рук. Лютер, мій старий друг і наставник, все частіше висловлював свої сумніви щодо методів, які ми використовували. Його погляди ставали обережнішими, а слова — обтяженими мудрістю і тривогою. З кожним днем я все більше відчував, що за його мовчазною згодою ховається щось більше.

      Ми зустрілися з Семптемброю в густому лісі, далеко від сторонніх очей. Листя шелестіло під ногами, а вітер тихо шепотів свої таємниці серед дерев. Я обрав це місце навмисно, бажаючи уникнути будь-якого непотрібного спостереження. Навіть Лютер не знав про нашу зустріч. Я мусив тримати деякі речі в таємниці навіть від нього.

— Семптембра, — почав я, побачивши її постать серед тіней. Вона виглядала втомленою, але її очі світилися рішучістю. — Ми здобули велику перемогу. Твої гвардійці виявилися незамінними.

Вона кивнула, але я помітив, що її погляд був віддаленим.

— Але ціна була висока, Всеволодар, — відповіла вона. — Я втратила багато з тих, хто довіряв мені. І Маркус... він все ще не повернувся до нормального стану.

Я підійшов ближче, намагаючись зрозуміти, що коїться в її душі.

— Ти зробила все, що могла. Війна не буває легкою. Ми всі мусимо жертвувати заради великої мети.

Семптембра зітхнула, і я відчув, як вона знову занурюється у свої думки.

— Але це не просто жертви, Альфір. Це життя, які я не можу повернути. І я не можу перестати думати про Лютера. Він завжди був мені як батько, і я знаю, що він би не схвалив того, що я роблю.

Я відчув легке поколювання ревнощів, але стримався.

— Лютер мудрий, але він не завжди розуміє, що іноді ми мусимо діяти жорстко. Ми не можемо дозволити собі слабкість.

Вона поглянула на мене, і я побачив у її очах суміш болю і розпачу.

— Альфір, я продовжувала експерименти навіть після твого схвалення воїнів. Я намагалася знайти спосіб повернути Маркуса і інших до їхньої людяності. Це була моя особиста боротьба, і я не могла припинити.

       Я зупинився, відчуваючи, як усередині мене все кипить. Ця новина змусила мене насторожитися. Семптембра діяла самостійно, і я знав, що це може призвести до непередбачуваних наслідків.

— Це небезпечно, — сказав я, намагаючись тримати голос спокійним. — Якщо хтось дізнається про твої експерименти...

— Я знаю, — перервала вона мене. — Але я не можу зупинитися. Вони заслуговують на другий шанс.

       Я вдивлявся у її очі, розуміючи, що її рішення незмінне. В цей момент я відчув, як навколо нас щось змінюється. Невеликий порух у лісі змусив мене насторожитися. Хтось стежив за нами.

— Ми повинні закінчити нашу розмову, — сказав я швидко. — Пам'ятай, що я завжди буду поруч, але будь обережною. Дехто може мати інші плани.

        Вона кивнула, і ми розійшлися, залишивши ліс позаду. Але відчуття невидимого спостерігача не покидало мене. Лютер... чи можливо, що він веде свою гру за моєю спиною? Я мусив бути обережним, тримати всі нитки у своїх руках і не дозволити нікому зруйнувати мої плани.