Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

збиралася виходити заміж, очевидно, вона могла повернутися до роботи, коли вагітність закінчиться, і зазвичай компанія радо приймала її. Отже, за домовленістю їй надавали офіційну відпустку зі збереженням трудового стажу. Щодо особистого добробуту дівчини, відділ кадрів авіакомпанії мав спеціальну секцію, яка, крім іншого, займалася медичними питаннями або пропонувала приватну клініку, на місці проживання дівчини чи деінде, як їй більше подобалося. Авіакомпанія допомагала психологічно, даючи дівчині зрозуміти, що про неї дбають та зважають на її інтереси. Іноді можна було організувати грошову позику. Зрештою, якщо стюардеса після пологів соромилася повертатися на попереднє місце роботи, її без зайвого галасу пере­водили на нове місце на її вибір.

Взамін авіакомпанія просила про три запевнення від стюардеси — тому програма й називалася триетапною.

По-перше, дівчина мусила постійно інформувати відділ кадрів авіакомпанії про своє місцеперебування під час вагітності.

По-друге, вона мусила погодитися на те, що дитину вона одразу ж віддасть на всиновлення. Дівчина ніколи не знатиме прийомних батьків маляти; таким чином дитя цілком зникне з її життя. Заразом авіакомпанія гарантувала належну процедуру всиновлення і те, що дитина опиниться в хорошій сім’ї.

По-третє — на початку програми стюардеса мусить повідомити ім’я батька дитини. Після цього представник відділу — з досвідом таких ситуацій — негайно знаходив цього чоловіка з метою отримання фінансової допомоги для дівчини. Працівник намагався вибити письмову обіцянку виплатити належну суму грошей, яка покрила б медичні витрати й витрати в клініці та, принагідно, частину або всю суму заробітку, на який стюардеса розраховувала за втрачений час. Авіакомпанії воліли вести такі справи таємно та в дружній атмосфері. Але якщо доводилося, вони могли діяти різкіше, користаючись значним корпоративним впливом, щоб тиснути на осіб, які не бажали співпрацювати.

Рідко доводилося вдаватися до жорстких методів, якщо батьком дитини виявлявся член льотного екіпажу — командир, другий пілот чи бортінженер. У такому разі ніжного натиску компанії та бажання батька, щоб уся ця справа не набула розголосу, було достатньо. Щодо нерозголосу, компанія це обіцяла. Тимчасові аліменти можна було передати будь-яким прийнятним способом, або, якщо потрібно, компанія регулярно стягуватиме частину зарплати пра­цівника. Так само передбачливо, щоб уникнути незручних питань вдома, такі стягнення в чеку містилися в графі «особисті витрати».

Усі гроші, одержані таким чином, цілком виплачувалися вагітній стюардесі. Авіакомпанія не брала собі ні копійки.

— Вся суть програми, — сказав Демерест, — у тому, щоб ти не зоставалася сама, щоб розуміла: всі тобі допоможуть.

Він поки був обачним стосовно одного — уникати наразі будь-якої згадки про аборт. Це було окремою темою, бо жодна авіакомпанія не захоче та не зможе безпосередньо займатися організацією аборту. Поради щодо цього часто давалися неофіційно тим, хто їх потребував, — їх давали старші стюардеси, які з досвіду інших знали, як роб­ляться такі речі. Їхньою метою, якщо дівчина була певна стосовно аборту, було організувати, щоб його провели в належних медичних умовах, за будь-яку ціну уникаючи небезпечних та нечесних лікарів, до яких часто зверталися люди у відчаї.

Ґвен з цікавістю глянула на свого співрозмовника.

— Скажи мені одне. Звідки ти стільки про це все знаєш?

— Я ж казав, я член профспілки, отже…

— Ти член Міжнародної асоціації пілотів. Це ніяк не пов’язано зі стюардесами — принаймні таким чином.

— Можливо, не безпосередньо.

— Верноне, це вже з тобою траплялося… від тебе вже вагітніла стюардеса… Правда, Верноне?

Він неохоче кивнув.

— Так.

— Тобі, мабуть, дуже легко отак ощасливлювати стюардес — тих легковірних провінціалок, про яких ти го­ворив. Чи вони були переважно з «незаможних сімей»? — У голосі Ґвен вчувалася гіркота. — Скільки їх було всього? Двадцять, десять? Округли так, щоб я загалом ­розуміла.

Він зітхнув.

— Одна, тільки одна.

Звісно, йому неймовірно пощастило. Їх могло бути набагато більше, та він відповів правдиво. Ну… майже прав­диво; був ще інший випадок і той викидень, але це до уваги не береться.

Транспортний рух ставав усе щільнішим, поки вони наближалися до аеропорту; до нього залишилося менше чверті милі. Яскраві вогні величного терміналу наповнювали небо, хоча їх і приглушував сьогоднішній снігопад.

Ґвен сказала:

— Та, інша дівчина, що завагітніла… я не хочу знати, як її звуть…

— Я б тобі не сказав.

— Вона скористалася нею — триетапною програмою?

— Так.

— Ти їй допомагав?

Демерест нетерпляче відповів:

— Я ж уже сказав — за якого чоловіка ти мене маєш? Звісно, що я їй допоміг. Якщо хочеш знати, компанія стягувала частину моєї зарплатні. Саме звідти я й дізнався, як те все робиться.

Ґвен усміхнулася:

— «Особисті витрати»?

— Так.

— Твоя дружина дізналася?

Він завагався перед тим, як відповісти.

— Ні.

— Що сталося з дитиною?

— Всиновили.

— Хто то був?

— Просто дитина.

— Ти чудово знаєш, що я мала на увазі. Хлопчик чи дівчинка?

— Здається, дівчинка.

—