Абір Мукерджі - Дим і попіл, Абір Мукерджі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні,— пообіцяв я.— Я не стрілятиму, якщо ви його відпустите. Даю слово.
— Ваше слово? — гірко розреготався він.— Ви поліцейський. Ваше слово нічого не важить.
— Я колишній воєнний,— завважив я, сподіваючись, що хоч би віру у військову честь він зберіг.
— Який полк?
— Десятий піхотний.
Не зовсім так. Більшу частину війни я провів у військовій розвідці, але однострої ми носили й приписані були до фузилерів, а вдаватися в деталі зараз не було часу.
— Я з вами не сварився,— продовжив він.— Але якщо не зробите, як я скажу...— Він посилив хватку навколо горлянки Не Здавайся.— Опустіть зброю. Повільно.
Я зробив паузу, обмірковуючи можливі варіанти, і зрозумів, що вибору не маю.
— Негайно! — Голос видавав його знервованість.
— Гаразд,— погодився я. Тримаючи руки витягнутими і не спускаючи з нього погляду, я повільно нахилився і поклав свій револьвер на підлогу перед собою.
— Штовхніть до мене.
Я виструнчився і зробив так, як він сказав.
— Добре,— похвалив він, нагнувся, потягнувши за собою Не Здавайся. Тоді пересунув у долоню свій пістолет, а мій обхопив пальцями й підвівся.
Несподівано штовхнув до мене Не Здавайся і кинувся бігти коридором.
Сержант мало не збив мене з ніг.
— Усе гаразд? — запитав я, хапаючи його за плечі.
— Так,— кивнув він, потираючи горло рукою.
— Добре. Лишайтесь тут,— наказав я і пройшов повз нього коридором.
Гуркх уже майже дістався вестибюля в дальньому кінці.
Я побіг за ним, не розмірковуючи довго, що робитиму, коли якимось дивом зможу його наздогнати. До будинку він увійшов з ножем, а тепер, завдяки нам із Не Здавайся, був озброєний парою поліцейських револьверів. З іншого боку, якби цей маніяк мене вбив, принаймні позбавив би клопоту пояснювати втрату зброї лорду Таггарту.
Коли я дістався вестибюля, гуркх уже вискочив за двері і збіг сходами, лишивши переляканого охоронця на своєму посту. Я вибіг за ним у ніч і кинувся переслідувати, завернув за ріг і вибіг до провулка, що вів, як мені здалося, від річки, але зрозумів, що відстань між нами збільшується з кожною секундою. У кінці провулка він знову завернув за ріг, і я впустив його з очей, але не зупинявся, доки не відмовили ноги. Дихав я так важко, що легені, здавалося, от-от вибухнуть. Я зупинився. Вулиця порожня. Гуркх зник.
Двадцять шість
Дихання повернулося до норми, але навантаження погоні не пішло мені на користь.
Не Здавайся чекав на сходах, міцно затиснувши в пальцях сигарету, з обличчя ще не зійшла гримаса шоку. У вестибюлі зібралася зграйка медсестер, хтось в одностроях, хтось у халатах; їхні голоси далеко розносилися в ночі. Вони помітили нас, і поступово запанувала тиша.
— Де охоронець? — запитав я.
— Пішов попередити начальство,— відповіла медсестра середнього віку, англійка, судячи з акценту.— Хто ви такі?
— Ми і є начальство,— заявив я і пішов до сходів. Десь поблизу завила сирена. Незабаром з’явиться військова поліція, і мені не дуже хочеться тут бути, коли вони приїдуть. Мені потрібно лише забрати міс Рувель, і можна їхати.
Я знову піднявся на третій поверх і пройшов коридором. Двері Рувель були відчинені, кімната порожня. Жодних ознак її валізки.
— Де вона? — почув я за спиною голос Не Здавайся. — Зникла,— тільки й відповів я.
Не бажаючи привертати увагу військової поліції, ми спустилися задніми сходами, тими самими, де за пів години до того так безцеремонно віддали свою зброю недоростку-непальцю з ножем. Деякі з кімнат на першому поверсі були порожніми й замкненими, їхні мешканці вирішили полишити своє житло й зібратися у вестибюлі, тож ми просто вийшли через вікно однієї, розташованої в задній частині будинку.
— Що тепер? — поцікавився Не Здавайся, доки ми йшли до автомобіля.
Я спробував поставити себе на місце дівчини, зрозуміти, про що вона могла міркувати. Хтось щойно намагався її убити. Замість того щоб лишитись і чекати, доки ми повернемось, вона втекла. Можливо, боялася, що ми не зможемо її захистити, а можливо, через те, що не схотіла нам чогось розповісти.
Куди ж вона могла податись? Барракпур — військове містечко, але ще й військова база. Це, якщо не брати до уваги підвал Форт-Вільяма, можливо, найбезпечніше місце у всьому регіоні.
Але наш убивця також вояк — факт лишається фактом. Наша невеличка недавня перепалка розвіяла всі сумніви щодо цього і надала Барракпуру такого ж рівня безпеки, як і пляжам Галліполі. Рувель це також зрозуміла і, як я припускав, захотіла опинитися якомога далі від Барракпуру.
— Гадаю, вона вирішила тікати,— промовив я.
— Вважаєте, вона могла приєднатись до Маꥳра?
— Ні. Той, хто телефонував Маꥳру, повідомив його про вбивство Данлопа. І мені здається, це та сама особа, що послала по нього автомобіль. До резиденції медсестер ніхто не телефонував. Якби Рувель знала, куди поїхав Маꥳр, то вона була б у курсі його планів ще до нашого приїзду. Таке навряд чи можливо, особливо якщо врахувати, що про загибель Данлопа вона не здогадувалася. І вона прихопила з собою валізку. Припускаю, що Маꥳра посилено охороняють. А от втеча Рувель не схожа на переїзд у безпечне місце. Гадаю, вона намагається зникнути.
— Думаєте, вона вирушила до Калькутти? — запитав він.
— Можливо,— відповів я.— Або додому.
У будь-якому разі у неї фора в двадцять хвилин і немає транспорту. Найближча стоянка рикш, що працює вночі, за милю звідси, на головній дорозі. Сумніваюся, що вона відійде далеко.
Для людини без автомобіля маршрут із Барракпуру обмежений двома варіантами: залізниця й річка. Якщо вона зібралася до Калькутти, очевидним вибором був би потяг до Сілди, на півночі Білого Міста. Якщо ж вона повертається до Чандернагуру, то, найімовірніше, попливе через річку до Серампуру, де може сісти на потяг, що прямує на північ, до французької території. А поїзди сьогодні ходять часто. Святвечір, багато людей їдуть додому на свята. Ввели додаткові потяги, які повезуть пасажирів із Калькутти в глиб країни.
Хоч би який напрямок обрала Матильда, якщо вона дістанеться потяга, шанси відшукати її швидко невеликі; ще й Маꥳр утік, тож вона лишається єдиною, хто може
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
