Ірина Айві - Оновлені почуття, Ірина Айві

Глава 24

Злість роздирала мене на шмаття. Гнів клекотів наче магма у вулкані, а безсилля змушувало зціпити зуби до хрусту та натомість я просто щосили вдарив кулаком об стіну. Такого удару від батька я не очікував. Як він тільки посмів віддати мою дружину Захарові? 

Сумнівів не було, зараз моя Піона у руках злочинця і не відомо чи  знає він, що їх двоє. Історія заплутана, бо бозна навіщо Поліні було використовувати сестру.

  Якщо з Піо щось трапиться  винним буду лише я, -- повторював я наче мантру, спускаючись до свого кабінету. 

З повним хаосом у голові я шукав рішення, як знайти Піону. 

Набравши Олексія  наказав миттю приїхати до мене. Ще я подзвонив у службу охорони, яка охороняє наш будинок. Мені терміново потрібні записи з камер спостережень. 

Спершу  хотів у батька запитати, але вирішив, що сьогодні відбулася наша остання розмова. Щойно я знайду Піону ми одразу ж переїдемо жити в інший будинок. Звісно я не приховую своєї провини, але те, що зробив мій батько за межами будь-яких дозволів. 

Бідолашна, мабуть, налякана до смерті. Якщо бодай один волос впаде з голови Піони я весь світ переверну догори дриґом. Її страждання мали закінчитися. Достатньо того, що я завдав їй болю. 

-- Привіт, приїхав як тільки зміг. Що з Піоною? Її, що викрали? -- захекано питав Олексій, увірвавшись до мого кабінету. 

-- Не викрали! Мій батько власноруч віддав її Захарові. Негайно знайди мені номер його телефону,  -- кричав я від гніву, піднявшись з крісла. -- Треба негайно з'ясувати де він зараз знаходиться. Я упевнений, що Піона з ним.

-- Ми вже працюємо над цим.  Не хвилюйся! Ми знайдемо її. 

-- Олексію, як я можу не хвилюватися? Вона ж моя ...

Я не зміг закінчити речення. Навіть собі боюся зізнатися в тому, що хотів сказати.

Це все від хвилювання, а ще почуття провини  тисне.

-- Можливо він повіз її до Одеси? Це цілком реальна версія, друже. 

-- Можливо! Я не знаю, але просто сидіти склавши руки я не можу. Місця собі не знаходжу.

-- Твоїм переживанням є цілком реальне пояснення. Ти закохався в Піону. 

-- Я просто хвилююся за неї. І ти сам добре знаєш, що для цього є вагомий привід, -- поспіхом буркнув я, заховавши телефон до кишені. 

Я не обдумував відповідь, бо боявся знайти у своїх почуттях те про що казав Олексій. 

Зараз я зовсім не налаштований    обговорювати   будь-які справи, що стосуються моїх почуттів до Піони. Безперечно вони є, але спершу я маю в них розібратися. Зрозуміти себе і лише потім говорити відкрито. 

Як би я не гнав від себе думку про почуття, вони все одно крутилися в моїй голові. Найменші помисли про любов змушували кров бити у скроні з нищівною силою. Думка про те, що мене не просто мучить совість віддавалася неприємним холодком у грудях. Це при тому, що я давно вирішив зовсім не думати про серйозні стосунки. Але чуттєва краса Піони все змінила. З того часу, як я дізнався правду її очі переслідують мене наче привид.

 Ні! Я знову себе обманюю -- це сталося тоді, коли я вперше її побачив.  З того моменту не можу бути з іншою жінкою.  Тому  щоразу, переконуючи себе, що Піона мені байдужа, я  зазнавав неодмінного краху.

Я настільки заглибився у власні роздуми, що не помітив,  як Олексій вийшов з мого кабінету й повернувся знову. 

-- Куди ти ходив? Є хоч якісь новини? Ти щось дізнався? -- тремтячим голосом питав друга. 

-- Я з'ясував,  що недавно Захар придбав нічний клуб у місті. Є інформація, що він зараз там. І твоя Піона разом із ним. 

-- Ми негайно їдемо туди. Не можна гаяти навіть секунди, -- зірвавшись з місця я мчу до свого авто. 

Не хвилюйся, Піоно я знайду тебе де б ти не була. І коли це все закінчиться ми все розпочнемо спочатку. Я розкажу тобі наскільки ти стала дорога мені. Вибачуся за все зло, що заподіяв тобі і за те, що пізно зрозумів, що покохав тебе. 

Просто я не вірив, що зможу закохатися ще раз. Відкрити серце й повірити у те, що зможу стати щасливим. Колись я поклявся собі, що більше ніколи не буду залежним від почуттів до жінки і я довго був вірним своєму слову до того часу поки не зустрів тебе, моя Піо. 

Обіцяю, мила ти більше не будеш плакати. Я зумію залікувати рани, які власноруч наніс тобі. 

-- Дане, можливо нам варто взяти з собою кілька хлопців з охорони? Хто зна, що цей покидьок замислив. Ми обоє добре знаємо, що хорошого від Захара чекати не варто. 

-- Ні! Якщо ти злякався я сам поїду. Ми не можемо ризикувати життям жінки, яку я кохаю. Я виконаю будь-які вимоги Захара, головне, щоб Піона не постраждала. 

Нарешті я відкрито сказав про те, що було на думці і душі. Я хвилююся за цю дівчину, бо тепер не уявляю себе без неї. 

Вбивши у навігатор адресу клубу  мчав туди порушуючи усі правила дорожнього руху. Я давно нічого не просив у Господа, а зараз відчув у цьому велику потребу. Мені життєво необхідно, щоб він захистив Піону, щоб був із нею до тих пір поки я не приїду. 

-- Я до Захара. Негайно повідомте йому, що приїхав Дан Корчинський, -- кричав я секюріті на вході до клубу. 

Олексій наздогнав мене і як вірний товариш зупинився поряд зі мною. 

Здоровий мужлан у чорному костюмі щось прошепотів по рації. Мабуть, доповів про наш прихід і тепер чекає наказу, що робити далі. 

-- Наказано пропустити. Ви можете зайти до клубу, але спершу я проведу обшук на наявність зброї чи інших заборонених предметів. 

Беззаперечно ми з Олексієм дозволили себе обшукати і лише після нас провели до кабінету Захара.