Володимир Худенко - Дума про Хведьків Рубіж

від доброго слова, а може, від доброго стусана, в усякому разі всі повлягались і надворі настала тиша.

Не спав, як завжди, лише Максим. Він то лежав за звичкою на лаві, закинувши руки за голову, то виходив курити на вулицю. Та ще коло півночі, як на лиху годину, розболілася Галина нога і притихла лише коли Максим зробив примочки. От і зараз Галя на мить пробудилась до дитини й почула під вікном басовиту говірку Степана. Вони з Максимом про щось розмовляли надворі. Власне, це не була якась серйозна розмова, просто теревені про те і про се. Обом не спалося. Галя востаннє зиркнула в вікно й роздратовано пробурчала:

— Чого їм ото не спиться?

За вікном було місячно-місячно. Місячним світлом залило околицю вниз по шляху, було навіть видно тин останньої хати їхньої вулиці і рясну зав’язь на яблунях по людських садочках.

«Гарно як!» — подумала Галя і згадала місячну ніч їхнього першого з Максимом знайомства.

Раптом надворі десь далеко-далеко почувся якийсь гамір, загавкав пес, потім заскавчав і замовк. Почулися якісь вигуки.

— Чуєш? — Степан Максиму.

— Угу, — той наче занепокоївся, — ану візьми хлопців та сходи подивись, — задумався, а тоді: — Шось тут мені не подобається…

— Сходжу, — двигнув плечима Степан.

Гурт подався навпрошки через садочки і малу мулисту річечку вниз і вниз. Максим залишився на призьбі. Він передчував щось недобре, але не міг навіть здогадуватись про розміри того недоброго. Він не міг здогадуватись про ту різанину, що відбулася щойно на цвинтарі. Він не міг здогадуватись проте, що відбувається зараз на селі. Він не мав ні найменшого уявлення про те, що у цю хвилину козаки Вишневського увірвались у світлицю сотника і побачили свого хазяїна, що лежав коло столу з розбитою головою, а його дочку, панну Катерину, в кутку світлиці під образами. Дівчина лежала в калюжі крові майже зовсім нага, в одній розірваній сорочині. Вона була мертва.

СЛОВНИК

українського різновиду говірки МарА

АД — ні, не, брехня і т. п.

Ар-рА — окличне від «КарА»

СмертЬ — народ, благословення, ти, упир, я, щастя, благодать, тепла пора року.

СвіТ — місцезнаходження, загальний порядок речей.

БілЬ — зброя, війна, легіон.

КарА — так, вірую, сила.

ЛинутИ, ЛинЬ — рухатись, переміщатись у просторі.

РаЙ — страх, біль, відчуження.

ЧужиЙ — не я; замінник — АД СмертЬ.

СполонитИ — заповнити собою, заволодіти, перемогти.

РаБ — нижчий за рівнем. Назвати когось рабом — зганьбити.

БоГ — небезпека (невідворотна), остерігайся.

ГосподЬ БоГ — будь пильним, небезпека скрізь.

АпостоЛ — радник, пророк (це бічні й дуже далекі відгалуження княжого роду, що знаходяться на периферії упирського суспільства, проте не є відстороненими від влади; це мудреці й проповідники, що відреклись або були відлучені від трону; перші СоборИ складались саме з АпостоліВ); слово символізує велику мудрість, що разом з тим відрізняється від загальноприйнятих уявлень.

ЄретиК — заколотник, шпигун.

ХресТ — біда, горе, неприємність, клопіт.

ДиМ — відчуття близької руйнації та жалоби.

ХІІ

З боку московського кордону летіли витязі. Тринадцять чоловік у чорних накидках із сукна, що ним оббивають домовини, стрімко линули над степами Слобожанщини й Дикого Поля. Внизу мелькали хутірці і річечки, яри і левади, курні шляхи і бані монастирів. Внизу витязям пахла людська кров. Свіжа і гаряча. Свіжа і гаряча, а головне — жива.

* * *

Двадцять козаків сотника Вишневського вже надійшли до кладовища. Вони просто стояли між рядків могил під дивними хрестами