Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

         Побут склався сам собою, в мою кімнату речі не переносив, та ночував там зі мною. Казав, що так зручніше – він рано прокдається, а щоб не турбувати - до себе збиратися йде.

        - Це нанадовго, скоро вже теж працюватиму.

         - А може взагалі не треба?

     - Не за ту жінку мене маєш, я роботою догляд за собою не вважаю, навіть не сподівайся і пропозицій таких не повторюй більше. Ти матимеш мене або так як скажу, або ніяк.

         - Ультиматим? – і таку гримасу видав, ніби він їх любить, ті ультиматуми.

         - Так, - категорично підтвердила я.

          - Добре, влада в твоїх руках.

          - Відколи це?

          - Відтоді як хочу, бачити тебе щасливою і разом зі мною.

Один раз лиш сам віддав мені рішення – коли у Ксав’є гостювали, та й то - все зробив щоб прийняла вірне. 

        Це приємні підзабуті почуття, коли чекаєш вдома, коли бачиш, що не тільки ти скучила. Серце вже поплавилося, завмирало постійно, коли Гліб поруч був. Якось подумалось, що він за увесь час нашого знайомства не усміхався, як за один день поряд. Я також. День за днем поруч, вже звикла його дім своїм називати, дві співбесіди пройшла – чекала відповіді, він перестав свою роботу ігнорити – пропадав до пізна. Ясна річ, скільки часу мені приділив – піднакопилось справ, хоча зранку так і шукав спосіб затриматись.

       - Все, тобі час на роботу.

       - Як скажеш.

       - Ого, прям таку владу маю?

       - Більшу ніж уявляєш.

Оце вже цікаво навіть. Так задумалась, що аж ложку повз рота пронесла.

        - Вигадуєш тест? 

        - Не провокуй, бо таки вигадаю.

        - Давай кілька думок тобі підкину, - хитро усміхнувся і разом зі стулом до себе підтягнув.

        - Ні, зачекай…

Брехло, з тією моєю владою.

Днями домовилась з Валею зустрітись. Я подрузі пояснень багато завинила, тому вона не одразу і погодилась. Сказала про це Глібу і на його харцизьку вигнуту брову наштовхнулась.

       - Що таке?

      - Гулятимете як минулого разу, без гальм?

       - А ти щось проти маєш?

       - Тепер ні, адже ніхто не заборонить переодягати. Вірно?

Сидить, шкіриться, чекає що скажу. А що казати? Правий, не заборонятиму.

Перед подругою довелось вибачитись. Звісно, не все розповіла – на те воно і особисте, щоб лиш двоє знали. Але зізналась, з роботи пішла за особистими мотивами, але далеко не відпустив.

    - Пробач, розумієш – спочатку мала сама все між нами з’ясувати, - Валя досі ще трохи тримала маску холоду. - А оскільки довго з’ясовувала, то що б тобі пояснила?

      - Аня, та будь що краще ніж мовчати. Знаю, звикла все у собі тримати, та не перетримуй – кришу зірве.

        - Вже зірвало, - розсміялась я, хоч і знала – ми про різне. – Здається, я щаслива. Абсолютно.

        - Старі питання закрила?

        - Ще ні, та треба зайнятись.  А у тебе як з Ігорем?

        - Трохи більш таємно, ніж у тебе з Сердюком.

        - Живете ж разом?

        - Так, але від того "тихо і непомітно". Він вже злиться.

         - То чого ти протестуєш?

         - Сама знаєш – щастя тишу полюбляє.

Валя відпила ще один ковток з келиху і уважно на мене глянула.

          - То що, ти відчуваєш що готова повернутись до нормального життя?

          - Знаєш, навіть не думала про це – само собою якось все склалось. Мабуть це і є відповідь.

Таки зурочив Гліб, так забалакались, аж перегуляли трохи. Зате потішила його грою в ляльку – дозволила і роздягнути, і скупати, і вдягнути. Замість зіпсованої шовкової вдяганки, що і двох діб у нас не прожила, навіть сам купив їй заміну. Виявляється дорослі хлопчики таке дуже люблять. Вранці на мене чекав сніданок, який сам «традиційно-похмільним» назвав – кава та десерт улюблений. Раптом мій телефон попросив, поборсався в ньому, повернув.

       - І що шукав? – промовила запиваючи питання кавою.

       - Нічого. Картку тобі нову прив’язав. Вона твоя.

       - Гліб, припиняй це – мені всього вдосталь.

       - То моє окремо від твого, ми не разом?

Та на короткочасний роман геть вже не схоже.

        - Разом.

        - Тоді у нас все спільне, як має у родини бути.

На словах його аж принишкла, серце удар пропустило.

       - І яку ж я владу над тобою маю, як весь час розпоряджаєшся?