Елізабет Гілберт - Місто дівчат

що він робить позаду мене на ліжку, і в цьому було щось збудливе. Я досі пам’ятаю, яке повітря наповнювало тоді кімнату. Прохолодне, свіже, осіннє.

Я повільно обернулася, але очей не підвела. Сукенка так і трималася на моїй талії, але груди були оголені. Він далі мовчав. Я заплющила очі й дозволила йому розглядати мене й милуватися мною. Струм, який досі бігав моєю спиною, перекинувся на мої груди. Голова пішла обертом.

Поворухнутися, щось сказати — це здавалося чимось неможливим.

— Ну от, — нарешті озвався він. — Так, як я й хотів. А тепер ходи сюди.

Він посадив мене на ліжко й відгорнув мені волосся з очей.

Я думала, що він зараз накинеться на мої груди і губи, але він їх навіть не торкнувся. Його непоспіх доводив мене до божевілля. Він навіть не поцілував мене. А просто, усміхнувшись, сказав:

— Послухай, Вівіан Морріс. У мене є шикарна ідея. Хочеш почути?

— Так.

— Ось що ми зараз зробимо. Ти ляжеш на ліжко й дозволиш мені зняти з тебе решту одягу. А потім заплющиш свої милі оченята. А далі знаєш що буде?

— Ні, — відповіла я.

— Я покажу тобі, що до чого.

Дівчатам твого покоління, Анджело, мабуть, складно уявити, яким нечуваним явищем був оральний секс для жінок часів моєї молодості. Про «французьке кохання» я, звичайно, знала (так ми називали між собою мінет — я кілька разів його робила, але так і не могла визначити, подобається мені це чи ні, і не до кінця розуміла, що в ньому такого), але щоб чоловік торкався губами жіночих геніталій? Цього ніхто не робив.

Та ні, не так. Робили, певна річ. Кожне нове покоління думає, начебто воно вигадало секс, та я не сумніваюся, що 1940 року в усіх куточках Нью-Йорка, а у Вілледжі й поготів, набагато досвідченіші жінки за мене отримували втіху від кунілінґусу. Але я ніколи про таке не чула. Бачить Бог, того літа з моєю квіткою жіночності робили все, що завгодно, але тільки не це. Її гладили, терли, проникали в неї і вже точно обмацували пальцями (ох, як ті хлопці любили там нишпорити, ще й так завзято!). Але такого? Ні, такого ніхто не робив.

Його губи дуже швидко опинилися у мене між ногами, і, раптово усвідомивши, куди вони прямують і які Ентоні має наміри, я аж зойкнула — «Ой!» — і хотіла було сісти, але він простягнув свою довгу руку, поклав долоню мені на груди й рішуче притиснув мене назад до ліжка, ні на мить не відриваючись від свого заняття.

— Ой! — знову зойкнула я.

А тоді я це відчула. Мене пронизало відчуття, про яке я навіть не здогадувалася. Я втягнула у груди повітря — різко, як ніколи, — і хвилин із десять його не випускала. Напевно, я на якийсь час осліпла й оглухла і щось у моєму мозку замкнуло й відтоді так і не відпустило до кінця. Я була вражена до глибини нутра. Чула, що видаю якісь звуки, наче дикий звір; ноги мої невгамовно дрижали (не те щоб я намагалася їх вгамувати), а руками я так міцно вп’ялася у своє лице, що на ньому полишалися сліди від нігтів.

А потім відчуття стало сильніше.

А тоді ще сильніше.

Я закричала так, ніби на мене наїхав потяг, і та його довга рука знову потягнулася, щоб затулити мені рота, а я вкусила її так, як поранений вояк кусає кулю.

А потім воно стало найсильніше і я мало не вмерла.

Коли все закінчилося, я хлипала, плакала, сміялася і вся тремтіла. Тоді як Ентоні Роччелла любісінько собі усміхнувся — самовпевнено, як завжди.

— Отак, крихітко, — мовив худорлявий юнак, якого я вже покохала всім серцем. — Тепер ти знаєш, що до чого.

Що ж, після такого жінка змінюється назавжди, правда?

Не повіриш, але того вечора, коли відбулося наше дивовижне знайомство, ми з Ентоні не кохалися. Тобто статевого акту в нас не було. Я нічого не робила Ентоні, щоб подарувати йому насолоду на знак подяки за те, щó він для мене відкрив. Та й він нічого від мене не вимагав. Він узагалі не заперечував, щоб я просто лежала собі на ліжку, нерухома, наче щойно гепнулася з літака на землю.

Отой неймовірний брак поспіху, знову ж таки, був частиною його шарму. Оте його ставлення: буде — то буде, а ні — то ні. Я вже почала розуміти, звідки в Ентоні Роччелли така колосальна самовпевненість. Тепер до мене дійшло, чому цей молодий чоловік без копійки в кишені походжав, як павич, наче йому належало все місто: бо якщо ти вмієш зробити жінці таке і нічого не вимагати у відповідь, то з якого дива себе недооцінювати?

Він ще трохи полежав зі мною, піддражнюючи мене за те, що я з насолоди кричала й плакала, а потім пішов до льодовні і приніс дві пляшки пива.

— Тобі треба випити, Вівіан Морріс, — сказав він. І мав рацію.

Того вечора він навіть не роздягнувся.

От хлопчисько — довів мене до того, що я мало не вмліла, а сам навіть не скинув свого дешевого гарного піджака!

Ясно, що завтрашнього вечора я повернулася, аби знову вигинатися на ліжку, умліваючи від чарівних умінь його рота.

І післязавтрашнього теж. А він далі був повністю одягнутий і нічого не просив навзаєм. Третього вечора я врешті насмілилася запитати:

— Ну а ти? Може, ти хочеш…?

Він широко усміхнувся і сказав:

— Ми дійдемо до цього, крихітко. Не хвилюйся.

І тут він теж мав рацію. Ми таки дійшли до цього — ох, дійшли, — але він чекав, поки я мало за цим не вмиратиму.

Скажу, як є, Анджело: він чекав, поки я благатиму про це.

Оте благання далося мені нелегко, бо я не знала, як благати про секс. Які слова годиться вживати гарно вихованій молодій леді, щоб просити про доступ до того чоловічого органа, що його не пасує називати, але якого так хочеться?

Чи не міг би ти…?

Якщо це не завдасть тобі клопоту, то…?

Я просто не знала слів, потрібних для такого діалогу. Звичайно, я займалася всіляким брудним і непристойним, відколи приїхала до Нью-Йорка, але ж у душі я залишалася вихованою молодою леді, а виховані молоді леді не просять про таке. По суті, останні кілька місяців я тільки й дозволяла, аби руки чоловіків, які вічно кудись поспішали, робили зі мною всіляке брудне й непристойне. Але цього разу все було по-іншому.