Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Езотерика » Житія Святих - Листопад, Данило Туптало 📚 - Українською

Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Житія Святих - Листопад" автора Данило Туптало. Жанр книги: Езотерика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 169
Перейти на сторінку:
того бив, і з ним зачинив. Наказав сторожі, щоб міцно в ущемленні тримали їх, та й відійшов. Яку скорботу перетерпів у темному тому затворі преподобний, вимовити годі, плоть-бо його, від посту і труду іночого зменшена, такі прийнявши рани, загнила і засмерділася. Ще-бо й темниця та була тісна й повна всілякої нужі, й нечистоти, і пороху; взимку від холоду замерзав, бо не мав потрібної одежі, а тільки лихе якесь рубище, вліті від спеки знемагав, бо не прохолоджував вітер того місця нізвідки. Бліх же та іншого живого непотребу й малого гада безліч була невимірна, що їх темниця ота мала; ще-бо й сторожа, прийнявши наказа з погрозою, жорстока й немилосердна зробилася, докуку чинила йому й докоряла, називаючи незмисленним і ворогом цареві. Закидали через віконце йому та учневі його малу скибку хліба й тохи води подавали, і то не завжди, але через день чи два, іноді через багато днів, — так їх морили голодом та спрагою. І сказав отець до учня: "Бачу, дитино, що люди ці не тільки численними ранами і нужденною цією темницею, але голодом та спрагою хочуть нас заморити. Але покладімо на Бога надію, бо не тільки хлібом, але іншим якимось ліпшим харчем знає Він, як нас прохарчувати. Його ж знаком усе дихання тримається, мені хай буде відтепер причащання Господнього Тіла для душі й тіла їжею (мав-бо преподобний скрізь із собою якусь частку животворящого Тіла, напоєного Кров'ю Христа Господа, яке залишав, щоб здійснювати божественне таїнство, коли можливо йому було), цим тільки, — каже, — нехай причащуся я, іншого нічого не ївши, тобі одному нехай буде хліб, який обом нам подається, і вода також — вельми-бо мало, як бачиш, подають, ледве стане тобі одному для живлення тіла — хай би ти живий залишився і звістив про мій відхід братії, коли буде така Божа воля померти мені в цій нужденній тісноті".

По достатньому часі Той, що насичує все живе доброзволенням, не зневажив угодника Свого, котрий превеликим голодом знурювався, але помислив про нього так. Один вельможа царевий ішов там мимо, довідався все про святого, яке ущемлення терпить і голод, йому-бо прихилив Бог серце на милість, тож наказав він, щоб достатньо їжі подавали святому та учневі його і щоб не утискали їх більше, але щоб трохи відрадніше дали їм жити. І так доброзволенням Божим од численних тих скорбот на певний час трохи звільнилися, укріпилися тілом, одначе блаженний отець боровся із багатьма бідами, оскільки шлунок у нього не був здоровий і багато недуг охопило його.

Пробув же в темниці більше трьох років, скорботний хліб од сторожі приймаючи та й то з докорами та докукою, — усе це із радістю терпів заради православ'я. Так вони пробували, і ще цілковито не одужали після болістей та скорбот, що їх мали, як знову судилося у лютіші впасти: невідь-звідки дійшла до рук цареві одна грамота блаженного Теодора, в якій написано було викриття царевого злочестя, а до вірних повчання щодо благочестя та православ'я. Цар-бо прочитав її, запалився більшою ярістю і послав одного немилосердного воєводу до Теодора, щоб показати йому грамоту й запитати, чи йому належить, та й бити його аж до останнього подиху. Воєвода прийшов, показав грамоту блаженному, він-бо по-правді повідав, що вона його, а не іншого. Тоді воєвода повелів спершу учня його Миколая, голого простерши, бити, оскільки той писав те послання від імені Теодора, по тому й преподобного Теодора, роздягши, бив немилосердно і все тіло його поранив, ледве не перебивши й самих кісток. Залишив його ледве живого, відтак знову до учня Миколая перейшов, злещуючи його й погрожуючи, щоб відкинувся від чесного поклоніння іконам. Знайшов його непохитного, знову бив його більше першого і залишив голого цілу ніч пробувати на холоді, щоб подвійно мучився від ран болями і від морозу стужею, був-бо тоді місяць лютий. Преподобний же Теодор від немилосердного биття запав у болість, яку годі витерпіти, і ніби мертвий лежав, ледве трохи дихати міг, ні їжі, ні питва не вживаючи. Побачив учень отця свого, що так ізнеміг, про себе не дбав, хоч і сам великою від ран недугою був охоплений, а турбувався про Теодорове зцілення. Воду-бо ячмінну, яку звуть птизана, випросив, пересохлого його язика змочував і трохи пиття подавав, що мертве оживлювало. Побачив, що той помалу приходить до життєвої сили, почав цілити інше, що гнило, тіло його: багато-бо частин тіла посиніло і загноїлося, а що непотрібно висіло, те він ножем відрізав і відкидав, щоб зручніше зцілювати плоть, котра залишилася. Коли ж преподобний трохи почав приходити до здоров'я, тоді він і учня свого лікував. Так вони страждали дев'ятнадцять днів, і ще від ран цілком не зцілилися, як прибув од царя інший посланець суворий і нелюдський — йому-бо повелено відвести Теодора з учнем його Миколаєм до Смирни. Той посланий був великий золотолюбець, тож гадав, що Теодор од тих, що приходять, золото бере, через це повелів обшукати в темниці всі щілини, стіни розкопати і землю винести — сподівався знайти золото. А нічого не знайшовши, почав чинити повелену йому злобу із примноженням. З докукою та штурханами вивів із темниці преподобного та його учня, віддав воїнам — і так у Смирну були поведені. Блаженний же, хоча мав силу тілесну на вичерпі, одначе, Богом укріплений, ішов із тими немилосердними воїнами, котрі вдень вели нещадно, а вночі ноги йому до дерева прив'язували; і так з натугою ледве дійшов до Смирни і відданий був мужу лихому і зловір'я наставникові. Від нього був зачинений у якусь низьку й темну хижу і пробував там, оглядаючи тільки одного Владику, Котрий усе бачить, Його ж лишень Самого у тих злопригодах маючи за утіху та Заступника. Зачинили з ним і учня його Миколая, і так укупі страждали блаженні раби Христові. Невдовзі знову вищезгаданий Анастасій немилосердний прийшов од царя, знову сто ран наклав преподобному та й відійшов, а преподобний усе це із подякою витерпів.

У той час царів небіж та однодумець був воєводою там, у країні Смирнеській; той утрапив у люту та невиліковну хворобу і був на останньому диханні. Один же із служебників, який належав до правовірних, згадав хворому про преподобного Теодора, що мав благодать од Бога цілити всілякі недуги. Він тоді послав до преподобного, просячи, щоб помолив про нього Бога і щоб звільнив його від смерті, яка наближалася. Преподобний же виповів посланцям: "Скажіть тому, що вас

1 ... 50 51 52 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Листопад, Данило Туптало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"