Ева Гарсіа Саенс де Уртурі - Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

стосунки між чадами й батьком. Вермандуа і Шампанські ворогують ще з часів до народження дідуся, він став заручником, коли Товстий король змусив його одружитися з сестрою Теобальда, щоб встановити штучний мир серед васалів. Товстий король просто хотів, щоб ця зона жила в злагоді. Рауль був його радником, він використав його, як королі використовують своїх придворних.

-- Отже, з боку Вермандуа є бажання позбутися дружини?

-- Сильне і купа божевільних планів. Втеча та інші мрії. Жодна невикональна, якщо ти хочеш, щоб я була поряд.

-- Тоді зробимо все по-моєму, -- вирішила я. – Тобі скажу тільки таке, закинь сакви на кобилу. Ще сьогодні ти вирушаєш у Фонтевро. Двір зараз осліплений королем, Аделаїда і Сюжер не помітять твоєї відсутності під час святкувань, а мені потрібно зайнятися ними обома. До того ж я хочу знати, чи в неї є якісь новини зі Святої Землі про нашого дядька. Відколи він вирушив, я не знаю нічого про його розшуки нашого батька.

-- Бо він мертвий. Тільки він розповсюджував ці божевільні чутки, -- пробурмотіла Аліса, дивлячись перед себе. Її теж гнітила його відсутність.

-- Я теж так вважаю, але відколи ми втратили Адамар, я більше не наважувалася копати в Парижі.

-- Однак моя поява в абатстві Фонтевро… Ми звернемося до бабусі Філіпи. Без цього ніяк?

-- Ти прагнеш майже неможливого, нам потрібна допомога. Зверху, з самісінького верху.

-- Ти ж сказала, що ми не можемо розраховувати на папу Інокентія.

-- А ми на нього і не розраховуємо. Ні, цим разом ми перейдемо по містку над Святим Отцем до вищих інстанцій. Знаєш, п‘ятсот французьких лицарів, які прибули на мій шлюб в Бордо, дивувалися, побачивши, що на наших річках майже немає мостів. Тільки човни та поромники.

-- Ліє, невже немає іншого способу, ніж звернутися до бабусі? Скільки живу, ти завжди казала: “Бабуся дасть, але обов‘язково вкусить.”

-- Мости нерухомі, аквітанські човни та поромники більш гнучкі, непередбачувані, ефективні…

Аліса зітхнула, не надто переконана.

-- Ти народилася не для того, щоб бути зброєносцем, чи слухняною дружиною, -- сказала я. – Я даю тобі владу. Справжню владу. Ти будеш дружиною королівського сенешаля, чоловіка, який захоплюється твоєю неприборканою душею. Він дасть тобі необхідну свободу рухів. Це дар впевнених в собі людей, їм не потрібно нікого прив‘язувати. Але тобі доведеться заплатити, Алісо, і я зараз говорю не про гроші. Бабуся Філіпа не потребує більше коштів, відколи я залишилася сиротою, вона все отримує від мене. Їдь у Фонтевро і нехай бабуся Філіпа покаже, де вона хоче нас вкусити.

 

35 Інтрига

ЕЛЕОНОРА

Париж, 1138

Бідний Сюжер, навіть зараз я не здатна написати ці рядки без відчуття вини, що стискає мені живіт. Бідний Сюжер.

Щоб ви зрозуміли деталі, я почну з обрисів задуманого мною плану і сплетеної мною інтриги. В результаті я отримала не те, чого сподівалася. Схоже, тоді я ще не мала досвіду трьох парок долі, а здобула я його, як здобувають всі погані учні: надто пізно і з фатальним результатом.

Але почнемо:

Другий раз, коли мене викликали на Королівську Раду, значно відрізнявся від першого. Всі посміхалися і люб’язно споглядали на мене. Сьогодні не потрібно брати в облогу ніякого аквітанського міста, здогадалася я з полегшенням.

-- Шановна королево франків, за Ваш вклад в запровадження миру в королівстві, ми з королем маємо для Вас подарунок, -- повідомив Сюжер солодким голосом.

-- Слухаю Вас, любий абате, -- відповіла я, краєм ока споглядаючи на Людовика, який досі дивився крізь щілину в поранених повіках. Потрохи його зір відновлювався, не дивлячись на це він досі високо піднімав підборіддя, хоча цей жест личив йому, як королю.

-- Крісло, місце в Раді, -- оголосив він урочисто і вказав мені маленьку дерев‘яну табуретку, нижчу від крісла, на якому сиділа королева-вдова. – Ніколи не думав, що аквітанка може зайняти таку високу посаду поряд з нами, але ми бачимо Ваші здібності й хочемо просвітити Вас в політичному житті королівства. Зрозуміло, що Вашим головним завданням залишається бути лоном Франції та сяяти на церемоніях з отими… отими коштовностями, отими сережками та отими фарбами, якими Ви розмальовуєте своє обличчя.

Зліва від лівої руки короля. Між нами його мати. Сюжер сидів справа, на підвищенні.

Жінки, мати та дружина, на східку нижче. Я поглянула на нього з вдячністю, на королеву-вдову теж.

-- Ви ще не мати й не дали Франції спадкоємця трону, тому Ви цього не заслужили, але Ви продемонстрували, що корисні для наших інтересів, -- втрутилася Аделаїда. – Знайте, кохана доню, що навіть я була не проти, при умові, що Ви, заради всього святого, якомога швидше зробите мене бабусею. Це вияв довіри, якого в мене не було, я народила п‘ять хлопців перш ніж заслужила крісло поряд з королем Людовиком VI, якого мені так бракує.

-- Мамо, Ви мудра, -- відповіла я. – Я завжди цілковито погоджуюся з Вами. Я не заслуговую на цю честь, але зроблю все можливе, щоб дивитися, слухати, мовчати й навчатися від батьків та матерів королівства.

Сюжер, Аделаїда і Людовик задоволено кивнули. Я сіла на табуретку, вона була розхитана і я ледь сягала колін Людовика, звідти навіть Сюжер, здавалося, парив у висоті.

-- Отже, почнемо, -- сказав мій чоловік. – ніщо мене так не тішить, як бачити трьох моїх улюблених осіб у цілковитій гармонії, Всевишній не глухий і вислухав мої молитви. Сюжере, кого ми приймемо першим?

Абат насупив чоло.

-- Матьє де Монморансі: не дивлячись на титул, рід зубожів, постійно судиться з Сен-Дені, з того часу, як його прадід захопив човни, які…

-- Я знайомий з цією історією, Сюжере, дякую, -- перервав його Людовик. – Ви дізналися мету його приходу?

-- Ви призначили його начальником охорони жінок при дворі під час облоги Пуатьє. Гадаю, як всякий кар‘єрист, він бажає якийсь військовий пост.