Катерина Дако - Купи мене, Катерина Дако

* 39 *

 

Федір одягнувся в повній мовчанці, не звертаючи на мене жодної уваги. Наче мене й не було зовсім.

І це ставлення просто вбивало. Напевно, навіть більше, ніж думка, що я продалася. Якщо я йому настільки байдужа, то навіщо? Навіщо він мене купив?

Дуже хотілося плакати від жалю до себе. Але, звісно, ​​я трималася. Бракувало ще показати йому свою слабкість, вразливість...

Пройшовши повз і так жодного разу і не подивившись у мій бік, шеф переставив їжу з столу сервіровки на звичайний і сів у крісло поруч.

Я спостерігала отупілим поглядом, як його довгі пальці вправно беруть тарілки за краї, як він спритно наливає собі каву з кавника, додає до нього цукор та вершки.

Треба буде запам'ятати, яку каву він любить. А то раптом пригощати доведеться...

Хоча! Якого біса я намагаюся запам'ятати харчові пристрасті цього мудака, а він у цей час дивиться крізь мене.

Від цієї думки стало якось душно.

Це ж він мене вчора образив, а не навпаки. І кава в ліжко положена саме для мене!

Але, мабуть, я не заслужила, оскільки мені навіть не запропонували приєднатися до панської трапези.

Все-таки не витримала і встала, міцніше затиснувши обмотане на грудях покривало. Швидко, щоб не розплакатися прямо при ньому, пройшла у ванну, намагаючись не наступити на край, що весь час потрапляв під ноги.

Прохолодний душ хоч трохи впорядкував розбовтані нерви.

Ось якого хрону він зараз творить?

І так буде завжди?

Цей його повний ігнор. Наче я – порожнє місце.

Трахнув - і вільна. До наступного разу, коли настане час і захочеться спустити...

З кожною хвилиною відчувала, що все більше наближаюся до самої грані. Тим вибором, щоб все ж таки залишитися з Федором і тим, щоб послати його подалі, як зараз дуже хотілося, і, грюкнувши дверима, піти.

Але я знала, що друге – точно не зроблю зараз. Що все ж таки спробую. Упокорюся з думками і дурними заморочками. Спущу йому і вчорашню агресію, і сьогоднішню байдужість. Хрін з ним!

Мені потрібні гроші – і я їх дістану!

Принаймні дуже спробую...

На полиці у ванній опинився лазневий халат. Дивно, що я не звернула на нього уваги вчора. Мабуть, була зовсім не в собі.

Загорнулася пощільніше, наче відгороджуючись від навколишньої жорстокої дійсності. Висушила волосся, почистила зуби...

Усіляко відтягувала час, коли треба буде вийти до кімнати.

Але сидіти вічно у ванній кімнаті було безглуздо. Так і взагалі. Як би не було боляче і принизливо, потрібно зібратися з силами і зробити крок вже в цей вир...

Відчинила двері і нервово переступила поріг.

Федір розвалився в кріслі й допивав каву з круассаном, паралельно переглядаючи щось у телефоні.

- Якщо хочеш - снідай, - сказав він, не підводячи погляду. - А мені час. Водій тебе відвезе...

При звуку його голосу, що нарешті перервав наше тривале мовчання, все всередині мене чомусь перевернулося і опустилося вниз, каменем осівши на душі.

Тобто він навіть не ізволить підвезти мене? Хоча...

Так однозначно краще. Перебувати з ним у тісноті салону, майже торкаючись ліктями, було б зараз просто нестерпно.

- Сьогодні збери речі, - продовжив Федір сухо та по діловому. Наче секретареві розклад на робочий день диктував. - Я скину тобі адресу, куди привезеш їх о восьмій вечора. Чекатиму. Нам потрібно обговорити подробиці та договір.

Договір!

Який договір!?

Адже вчора не йшлося про жодні письмові угоди!

Я так і стояла у дверях ванної, не бажаючи вірити в почуте. А пальці при цьому дрібно затремтіли.

Мимоволі переступила босими ногами по килиму, як ніколи відчуваючи свою незахищеність і якусь спустошуючу вразливість. Він спеціально намагається зробити все, щоби максимально принизити мене?

- Тебе щось дивує? - нарешті підняв на мене погляд начальник. Але відразу повернувся до екрану гаджета.

- Чому договір?

- Тому що у нас з тобою є усна домовленість, - знову швидкий погляд. - Яку при нагоді можна легко розірвати або проігнорувати. А в договорі буде все чітко та конкретно прописано. Особливо фінансові питання. Я привезу чернетку. Нічого страшного. Ти ж позавчора один такий підписала...

Мене кинуло спочатку в жар, а потім у холод. Навіть незважаючи на теплу махру, в яку була загорнута, зуби мимоволі застукали. Судорожно вчепилася пальцями за комір халата і щільніше захилила його під підборіддям у відчайдушній спробі хоч трохи зігрітися.

Виходить, я підпишу якийсь папір, швидше за все із системою штрафів за передчасне припинення стосунків. І якимись дикими умовами. І, напевно, з повним картбланшем для нього...

Ну ось навіщо він так?

А може, послати його прямо зараз? Сказати, що все скасовується. І що я передумала. Нехай на пару годин віддасть мене в загальне полювання. Нічого, це я точно переживу...

Або навіть не так. Адже я просто можу нікуди не поїхати ввечері. І що він мені зробить? Приїде та потягне силою? Зґвалтує прямо в мене вдома? Вижене з роботи? 

Половини варіантів я не боялася, половину відчайдушно хотіла. Тож, Федоре, це ти зараз у підвішеному стані. І я на твоєму місці не відпускала б мене до того, як папір не підписано.

Але... господар - пан, як то кажуть.

Гаразд. До вечора ще є час подумати.

І про те, що сталося тут, і про те, чи потрібно мені те, що, можливо, відбуватиметься потім...

Більше Федір не сказав жодного слова, а просто вийшов. Я теж промовчала. Та й що відповідати? "Слухаюсь і підкоряюся"? Ха. Навряд чи він від мене колись таке почує!

Так і продовжувала стояти на одному місці якийсь час, ніби змушуючи себе повірити в реальність того, що зараз тут сталося.

І хоча при погляді на сервірований стіл у мене в животі моментально загуркотіло, вирішила відкласти їжу до повернення додому. Просто зараз сніданок тут сприймався, ніби я доїдаю рештки з панського столу. Тільки каву собі налила...

А потім спустилася вниз, на перший поверх, якось механічно переодягась і вирушила в дорогу назад.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍