Ксана Рейлі - Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі

Епілог

Я дивилася на свою красуню-сестричку і не могла повірити, що вона вже така доросла. Сьогодні в неї важлива подія, як і в кожної одинадцятикласниці. Вона одягнула красиве вишите плаття, а я накрутила її довге волосся. На голову Кіра наділа ще віночок і з задоволеною посмішкою подивилася у дзеркало. 
— Ну як тобі?— спитала я і подивилася на неї в відображенні.
— Ти найкраща!— сказала вона і покрутилася перед дзеркалом.— Дякую, що допомогла мені.
— Ох, навіть не віриться, що ти вже така доросла. — мовила я і обійняла сестру.
— Ну все, хватить!— заговорила Кіра і відійшла від мене.— Ти ж знаєш,що я не люблю обійматися і роблю це дуже рідко.
— В тебе ще просто не з'явилася та людина, тепло якої тобі б хотілося відчувати. — сказала я і посміхнулася.
— Ой, давай без тих твоїх романтичних словечків. Я ніколи не закохаюся і в мене ніколи не буде таких стосунків з хлопцем, як в тебе з Владом. — відповіла Кіра.
— Ну-ну.— посміхнулась я.— Це ми ще побачимо.
— Дівчатка, чого ви так довго? Ми вже запізнюємося!— почули ми голос тата.
— Чорт! Ти заговорила мене!— сказала сестра і вибігла з кімнати. — Через тебе я запізнюсь на урочисту лінійку. 
— Не хвилюйся, в цьому нема нічого страшного!— впевнено сказала я.
— Ага, особливо, коли у мене перший вірш.— роздратовано відповіла Кіра.
Ми сіли в татову машину і швидко поїхали до школи. На щастя, ми якраз встигли. Кіра вибігла з машини і почала вітатися зі своїми подругами. Я теж вийшла і вже в залі побачила маму і Влада. 
— Я тут!— сказала я і сіла біля Влада. 
— Привіт, доню!— привіталась мама і взяла мене за руку.
Хоч я і продовжую з нею жити, але час від часу ночую у Влада. Мама все розуміє і каже, що діло молоде. Батько все ще не розмовляє з нею і вони тепер офіційно розлучені. Дядько Сергій не покинув Ліну і вони переїхали назад до себе. Тітка Катя влаштувалася на роботу в садочок і тепер весь час проводить з дітками. Ну а моя мама вже створила дві колекції і стала відомим дизайнером. Єва переїхала в іншу країну, але я дуже сподіваюсь, що вона повернеться. Причиною цього стало те, що мама знайшла її щоденник, в якому дівчина писала свої зізнання в почуттях до зведеного брата. Наталія Іванівна не могла дозволити, щоб її шлюб зруйнувався, тому і відправила дівчину в іншу країну. Часом мені її дуже не вистачає. 
Через деякий час на сцені з'явилися всі одинадцятикласники і почалась урочиста частина. Перше вересня, як-не-як. Серед всіх учнів я помітила одного хлопця,якого раніше не було в їхньому класі. Але в мене було таке відчуття, що я його раніше десь бачила.
— Влад, ти не знаєш, що це за хлопчик?— спитала я і показала на нього.
— Та це ж молодший брат Артура.— відповів Влад і я одразу ж згадала.
Після розлучення батьки поділили хлопців між собою. Менший поїхав з мамою, а Артур залишився. Пам'ятаю, як в третьому класі Кіра побила його при всіх. Оце їй перепало тоді від тата! Цікаво, хлопець не забув про цей випадок? Ех, відчуваю, що цей рік в Кіри буде дуже веселим!
Після всіх урочистостей, ми з Владом попрощалися з рідними і поїхали кудись. Хлопець сказав, що підготував мені сюрприз, а я не розуміла, куди він мене везе. Згодом ми зупинилися в якомусь полі. Всюди були новобудови та недобудовані будинки, але природа заворожувала своєю красою.
— Куди ти мене привіз?— спитала я, коли вийшла з машини. 
— Зараз ти все зрозумієш!— відповів Влад і широко посміхнувся.— Знаєш, на чому ти зараз стоїш?
Я подивилася на низ і побачила зелену траву. Хм, до чого він веде?
— Влад, ну не тягни!— почала благати я.
— Добре,— погодився хлопець,— ти стоїш на нашому майбутньому будинку!
— Що?— скрикнула я і закрила рот руками.
— Ага, я купив цю ділянку.
— Ти жартуєш?— радісно сказала я.
— Цей будинок ми побудуємо разом. За своїм дизайном.
— Не можу повірити! Де ти взяв гроші?
— Я ціле літо працював у твого батька і ми продали два масштабних проекти.— сказав Влад, а я не змогла стримати посмішку.
— Ми справді збудуємо будинок разом?— перепитала я.
— Дуже великий будинок.— відповів Влад і підняв мене на руки.
Я скрикнула від здивування, а хлопець почав крутитися. 
— Дано, я тебе кохаю!— в повний голос почав кричати хлопець, а я сміялася, як божевільна. 
Нарешті я була така щаслива! І нехай доля підкидала нам різні сюрпризи, але воно того варте, якщо в кінцевому результаті я стала комусь потрібною, коханою і такою живою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

З цією книгою читають Романтична еротика 154347 Не моя Елла Савицька 906300 Любовні романи 189766 Все одно ти будеш мій Джейн Лоурен 655014 Молодіжна проза 216318 Договір або (не) хлопець моєї мрії Solomia Star 392872 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно