Ельфріда Елінек - Хіть, Ельфріда Елінек

що нас світлим почерком записали на табличках, а те, що ми їли спочатку, прописано в меню зі святими дарами згори донизу! Ні, тут, на цих шпалерах, тільки смак почувається як риба у воді! Син, наша публіка, багато чого знає про сплітання тіл і лакування нігтів з інших попередніх ситуацій. Він уторговує в батька обіцянку, в якій головну роль грають Бог і ідол спортивних захоплень. Його звуть обіцянки, що долинають із вражаючих сніжних килимів, накинутих на заобрійні гори. Я маю на увазі — цікаво буде глянути, як сила-силенна лижників рвоне схилом до самого пупа землі. Дитині обіцяють сюрприз, адже батько очікує багато чого від тіла матері й від її розвилок, які ховаються у нічній пітьмі: у цьому ландшафті не поміститься п’ять тисяч чоловік!

На них, на цих панах, мало не тріскають від цілеспрямованості штани, син теж у цьому бере участь. Цій дитині, якій мати не може закинути надто швидкий ріст, вона сама кинула себе як убогий харч. Дитина, що належить до свіжої порослі, вихована матір’ю, заведена, як механічна іграшка, і тепер її ніяк не зупинити, вона бігає й бігає! Однак повернімося до панів, серед яких пан директор стоїть найвище. Його перчик будь-якої хвилини миттю може відродитися з теплої піни у ванні й вистромиться звідти. Він може трудитися, а потім його знову залюбки прийме в себе доля, в якій стане сили для занять тенісом, катання на мотоциклі й на інших засобах пересування. Шановні добродії, коли ви ступаєте, у вас розгойдується причандалля, чоловіки в ріденькому чагарнику готові пуститися на все лихо, а ось я залишаюсь одна. Дитина замислилася над одним із періодів у геологічній історії землі, що їй, на жаль (запізно!), неможливо пережити заднім числом. Батько приніс синові енциклопедію й повчально схилився над своїм дітваком, над своїм обміркованим нечисленним нащадком. Якби він був доросліший, інтереси матері надто сильно відволікали б його від батька. Батько хоче прикувати дружину до постелі самим собою, отруйний, наче хвороба: Бог паскудник, але річ не про нього.

Директор, мов той дзвін, вибиває удари над сидячими, до яких він добрався через гіда. На вулиці стоять і чекають темні дерева. Родина упокорена, важко й безцеремонно звисає калитка, одягнена в найкращі свої одяганки, звисає в шафах, прокладених папером, у міхурах підштанців і спортивних костюмів. Однак досить маленького втручання, і все знову вилазить назовні. Стать, до якої ми належимо, кожен до своєї, еластично вискакує, наче ґумова стрічка, якою зв’язано у пучки бідних людей (окремо на них-бо не зважають), з’являється назовні з мішечка, коли Самотній звертається до своєї власності як до своєї тіні, єдиної серед інших припасованої до його розміру. Шматочок життя, так, цей шматочок випирає з підчерев’я, і ведеться нам нівроку. Тому, хто багато хоче, доведеться розщедритись. І дитині теж: хлопець уже сяє, наче справжній чоловік, що гне одних і гнеться перед іншими. Дитина переходить від одного з батьків до іншого, показує на свою фігуру, що її нема як виправити, і стає на заздрісну лижню, щоб зі свистом пролетіти повз нас. Одне вже враження від неї доволі глибоке. Звісно, ця дитина ще мала, але хлопчака, як на мене, навмисне задумано як істинного чоловіка.

Наразі він зовсім ще шмаркач, такий крихітний, але він так діє на наші барабанні перетинки, що ми відлітаємо убік, до бідних сусідів, які скаржилися на нього, набравшись духу. Мати любовно опускає губи на його волосся. Батько вже геть невичерпний, насилу себе стримує. Зазвичай він і навзнаки не дається перед своїми підлеглими, та нині йому так кортить щосили потиснути на важелі своїх бажань. Він підсувається до дружини іззаду. Жінка презирливо нахиляється вперед, щоб у її глибині заграло життя. Дитина, яку лоскочуть, від сміху підпускає просто матері під носа. Пусте. Ми дуріємо, ми просто відригнули. Жінка намагається пильнувати, однак запізно, ззаду її вже наполовину оголили, поки вона попереду присмокталася до дитини, перестерігаючи хлопця, щоб той забрав свої іграшки. Хай чоловік і не наважується на більше, проте він виграє. Подібно до штурмовика у поприземному польоті, він совається на сідницях своєї дружини, немов птах, який злітає до світла. Нині батько відчуває, як у ньому клекоче здоров’я, виграючи всі призи. Прикрившись широким халатом, він прикладає свою набряклу боєголовку до доріжки, що розділяє жінку навпіл, і як слід обстежує все, що в нього під рукою. Йому потрібно лише зробити глибоку борозну, немов селянинові, що допомагає землі. Ніхто з нас не повинен нести на своїх плечах життя поодинці. Але чому ж ніхто нікому не допомагає під час покупки автомобіля, щоб попутники розділили тягар на двох? Подивімося на статеві органи один одного широко розкритими очима, щоб заспокоїтися, набути струнких форм, задля чого ми вдаємося по допомогу медикаментів і дієти. У старанній конкуренції з іншими, які прийшли, щоб прокласти свій слід. Навіть стоячи перед відчиненими дверима, директор міркує, яким входом йому скористатися, щоб в’їхати всередину, яка честь, коли тебе дарують, ніби сніп на святі врожаю! О Господи, як чудово бути важким вантажем на візку, що із задоволенням застряє в бруді й виписує мисліте дорогою. Люди зухвало позбивали всі дорожні знаки!

Родина і далі цілується й пускає шептунці. Щасливе очікування закінчилося. Щасливі слова виповнюють кімнату. Князь цього будинку подає голос, голос його волає до битви, що її він виграє. Його нестримно несе вперед, небо мало не забуло про його робітників та службовців, яких обводить круг пальця їхній верховний шеф разом зі святою церквою і яким за це благовидно й благопристойно належиться стояти у своїх стійлах, де вони сердито побрязкують дзвіночками й натирають собі шию мотузкою. Що ви сказали? Вони не бережуть навіть своє єдине приміщення, б’ючи в нього копитами?

Жінка знає, де її чоловікові тисне черевик, яким він наступить на її огорожу. Іноді чоловік не витримує до вечора й замовляє її просто в директорський кабінет на фабриці, де цей денний пернатий хижак уже не в змозі стриматися й прагне сам не свій освоїти звичні приміщення. Він риється в хмарі природження, і звідти швидко росте й поширюється щось подібне до пожежі. Маленького переможця тягнуть на світ божий з тісної комірки, у якій він причаївся доти, доки йому не видадуть особливий бонус на казкову мандрівку, щоб він пролився золотим дощем їй під спідницю. Яка радість для власника, що собаки здаля чують його по запаху й накидаються один на одного. Щодня як свято.