Костянтин Артемович Когтянц - Монети для патріарха

Потворник — чаклун.

(обратно) 15

Фузея — рушниця, яка має вигнутий приклад. До кінця XVII ст. у більшості рушниць, крім дорогих, зроблених на замовлення, приклади були прямі, що створювало величезні незручності при прицілюванні.

(обратно) 16

Лятавець — у народних легендах надприродна істота, політ якої «маскується» під метеорит (падаючу зірку).

(обратно) 17

Голомень — бічна площина клинка.

(обратно) 18

Великий Государ — усупереч поширеній думці, популярне в народі слово «цар» ніколи не було головним елементом титулу російських монархів. До 1721 р. ним було словосполучення «Великий Государ», опісля — імператор.

(обратно) 19

Прапорщик — в описаний час цей термін треба розуміти майже буквально, тобто в бою прапорщик міг бути прапороносцем.

(обратно) 20

Курявка — гриб-дощовик.

(обратно) 21

Червонюха — підосичник.

(обратно) 22

Абшит — відставка.

(обратно) 23

Ходаки — простонародне взуття типу постолів чи шкіряних капців.

(обратно) 24

Башмак — прикуте до стремена кільце, куди на марші вставлявся тупий кінець списа.

(обратно) 25

Бушмат — шкіряна трубка при сідлі, в яку вставляється ствол рушниці.

(обратно) 26

Служиві люди — спільна назва всіх професійних воїнів у допетровській Росії. Вони поділялися на десятки категорій та на два великих класи: «служивьіе люди по отечеству» (феодали) та «служивьіе люди по прибору» — рядові воїни. При цьому серед деяких категорій були як перші, так і другі.

(обратно) 27

Соляники — первісна назва чумаків.

(обратно) 28

Товариш — термін, що означав впливового, авторитетного козака. Сотенний товариш — людина, яка має вплив у межах сотні, може бути у разі необхідності призначена наказним сотником.

(обратно) 29

Ханська Україна — див. вище, прим, до с. 10.

(обратно) 30

Петро Іваненко Сулима (Петрик) — претендент на гетьманську булаву в 1693–1696 pp., гетьман Ханської України у 1700–1712 pp. Про те, що Петрик був позашлюбним сином Мазепи, говорив він сам. Історики просто пропускають ці слова, бо, як відомо, у боротьбі за владу люди часто вдаються до наклепів на власну матір. Проте така точка зору не враховує української специфіки. Українське суспільство було дуже патріархальним, і непослух сина батькові (навіть дорослого, навіть літнього сина!) однозначно засуджувався. Не випадково за весь період Руїни ми не бачимо жодного випадку, коли б син добровільно опинився в іншому таборі, аніж батько.

Завважимо також, що всі численні самозванці, які вербували чи намагалися вербувати війська в Україні, претендували на владу в сусідніх державах. Під час Руїни так і не з’явилося жодного «сина», «онука» чи «небожа» Богдана Хмельницького чи «нащадка Сагайдачного». Не зайвим буде нагадати, що єдиним козацьким старшиною, який офіційно визнав і виховав своїх побічних дітей, був останній гетьман К. Розумовський. Але то була людина вже із західноєвропейським менталітетом. Українська суспільна думка не дуже добре ставилася до бастардів.