Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

одному стрибку до п’яти смертельних ударів. Але він не знав, чи повинен убивати цю людину. Зупинити — не значить убити. Він м’яко підстрибнув і ударив два рази лівою ногою. Перший — «дольо-чагі» в обличчя, другий — «хільки» в потилицю. Перший він зробив, як роблять спортсмени — підйомом стопи. Якби «дольо-чагі» був бойовим — подушечками пальців, він би увігнав чоловікові ніс у мозок. Чоловік гепнувся, як лантух, і більше не ворушився.

Пак нахилився над тілом — серце билося. За себе Пак не боявся. Все трапилося за частку секунди, в цілковитій темряві: чоловік не міг його побачити. Він озирнувся — ні душі. Далеко в кінці провулка ледь жеврів напис «Універсам». Пак відтягнув чоловіка до стіни будинку, щоб його випадково не переїхав автомобіль, і пішов назад.

Розділ 11

Старшина Борщ сидів у темряві біля вікна і дивився в бінокль на розцвічений прямокутниками освітлених вікон будинок. Два вікна на восьмому поверсі, як і раніше, були темними. З сусідньої кімнати долинало важке дихання, сміх і вовтузіння. Там Прохоренко займався з хазяйською дочкою коханням.

Два дні тому Борщ пішов на повідку в того авантюриста — згодився влаштувати в цій квартирі спостережний пункт. Прохоренко одним лише йому відомим способом дізнався, що господарі квартири в довгостроковому закордонному відрядженні і, не звертаючи уваги на протести Борща, за п’ять хвилин відімкнув замок «Лоск» з мільйоном секретів. А потім з’явилася дівчина — дочка господарів, студентка, що несподівано приїхала і застукала їх тут.

Борщ хотів ганебно накивати п’ятами і в душі вже оплакував звільнення з органів. Але Прошка сказав: «Не розпускай нюні, я все влаштую».

Першого дня було всього — і крику, і сліз. Дівчина поривалася дзвонити в міліцію. І він думав, чи не випередити події — написати кляузу на Прохоренка — може, пощастить врятувати хоча б свою шкіру. Та зараз, схоже, все влаштувалося. Дівчина в сусідній кімнаті хихоче і розгулює по квартирі в чому мати народила. А на нього навіть не звертає уваги. Ніби він і не чоловік, а щось середнього роду. Називає його «татусем» і погладжує по лисині гарячою долонькою. Вважає їх чи то гангстерами, чи то рекетирами, і закохана в Прошку по вуха.

Невже так на них усих діє сажень в плечах і м’язи — баскетбольні м’ячі? Він із прикрістю зітхнув і взявся приміряти поведінку дівчини до своїх трьох дочок. Дві старші просто мліють, коли Прохоренко заїжджає за ним на чергування, а молодша… Про молодшу Борщ додумати не встиг. Перед будинком на тому боці вулиці, верескнувши гальмами, зупинилася шоста модель «Жигулів» і з неї вийшла блондинка у вечірній сукні. Та, яку вони «пасли» останніми часом. Він перевів бінокль на вікна і став чекати, поки спалахне світло. Світло не вмикалося, це здалося Борщу дивним.

— Прошо, — погукав він. — Прошко, вона повернулася.

Прохоренко з’явився відразу ж, на ходу застібаючи сорочку. Слідом визирнуло обличчя дівчини. Вона наморщила носика і невдоволено спитала:

— Ну, чого тобі, товстунець?

Прохоренко повернувся і, не звертаючи уваги на протести, заштовхав її назад. Для нього не існувало дилеми між роботою і коханням.

— Сама? — діловито запитав він, беручи бінокля.

— Здається, сама, але увійшла вже хвилин п’ятнадцять тому, а світло не вмикає…

* * *

Мила не зразу поїхала додому. Вона звернула до набережної і довго стояла, дивлячись у чорноту моря. Про кого думала: про Кощія, про Штерна? Хто знає… Додому вона повернулася, коли була вже глуха ніч. Потім вона зайшла в якусь забігайлівку на березі. Замовила горілки. Офіціант здивовано позирнув на неї — жінки ніколи не замовляли горілку.

Борис чекав її біля дверей. Він не знав, що з ним трапилося. Година випала з життя і ніяке припущення не спадало на думку. Відчуття було таким, наче на нього впав будинок. Він і зараз був лише наполовину живим. Сили ледь вистачило, щоб дістатися сюди і викрутити лампочку в коридорі. Тепер він навряд чи зможе випхати її у вікно. При такому співвідношенні сил може виявитися, що не вона, а він викинеться з вікна в п’яному чаду. Хоч полковник ніколи не був догматиком і завжди вітав творчий підхід до справи.

Йому треба звільнитися від цієї кралі, і він звільниться від неї, а як, то вже його, Бориса, справа. Відтоді, як він зайнявся Милкою, ніколи не носив з собою зброї, аби не викликати підозру. Але в піхвах на гомілці мав чудового фінського ножа. Сьогодні в ресторані, коли їй захотілося зайнятися з ним коханням, ледве встиг засунути його під шафу. Добре, хоч була навдивовижу розгублена і нічого не помітила.

Він стояв у дальньому кутку коридору, притиснувшись до стіни. Ніж тримав за спиною, щоб не блищало лезо. Милка, не помітивши його, відімкнула двері і зайшла в квартиру. Він зробив кілька швидких тихих кроків і опинився на порозі раніше, ніж вона встигла закрити двері. Чув, як вона нишпорить по стіні — шукає вимикач. Тримаючись за лутку, він ступив слідом і вдарив її ножем знизу вгору — під ліву лопатку. Вона