Башлер Жан - Нарис загальної історії

в певному сенсі найхарактерніших подій, тому що це нормальна історія, найбільш нормальна з усіх за критеріями загальної історії. Усі частини неолітичного людства мали б прожити таку саму історію, але більшість із них більше або менше відхилилися від нормальності з причин, в яких географічні й політичні чинники вочевидь відіграли головну роль.

Документальних свідчень дуже мало, принаймні стосовно одного моменту: до початку VII ст. і династії Тан. Цей момент — морфологія. Так, починаючи зі стадії громад, наявність широкого царського клану, згодом політизація та ієрархізація соціальної стратифікації, зрештою, відбір однорідного в культурному сенсі апарату влади привели до утворення дуже характерного соціального диморфізму між елітою й народом. Давня й класична література не дають, сказати б, жодних відомостей про більшість населення, про хліборобів. Коли в класичних книжках ідеться про «народ», треба мати на увазі, що йдеться не про народ у звичному розумінні, а про спільноту домінантних родів, щодо яких нам дають зрозуміти, що власне народ живе в залежності від них. Ігнорування стану народу таке, що ми навіть не знаємо, де жив китайський народ до династії Тан: у сільській місцевості розкиданими осередками, чи в більш-менш великих селах, чи, може, у містах? Остання гіпотеза не безглузда ні з порівняльної точки зору (в Африці відомий принаймні один добре засвідчений приклад хліборобів, що постійно мешкають в укріплених містах, за будовою полісів, — це плем’я яко в Нігерії), ні власне для Китаю, якщо говорити про набагато раніший період, можливо, ще за дві тисячі років, за династії західних Чжоу (1111-771 до н.е.). З іншого боку, щодо такого важливого моменту, як довготривалість родової структури, існує розходження між класичними книжками, які дають ясно зрозуміти, що така довготривалість притаманна правлячій еліті, а народ подрібнений на сім’ї, зайняті обробкою мікроугідь на кшталт присадибних ділянок, і реальністю останніх століть, відображеною в надійніших місцевих і чужоземних документах, де родові зв’язки простежуються більш явно, але вже давно втратили будь-який племінний морфологічний вимір.

Зважаючи на таку ситуацію з документальними свідченнями, історик упокорюється і шукає вихід у наявних документах. Будову китайського суспільства можна описати за період династії Цинь (1644-1911). Якщо дотримуватися максимально ймовірного загального рівня, то схему Цинь можна цілком правдоподібно поширити й на період Мін (1367-1644). За цими межами — то вже справа оцінки й сміливості, хоча будова, яку ми коротко наведемо далі, сумісна з тим, що нам відомо, зокрема, про структуру аграрної власності та про способи рільництва приблизно з XI ст.

Осердя та вузол системи знаходяться в нашаруванні ринків у три рівні. На найнижчому рівні маємо місцеві ринки. Вони активно діють усюди, аби бути доступними будь-якій сільській виробничій одиниці, настільки ізольованій, наскільки це можна уявити. Вони дозволяють збувати все, що не споживається безпосередньо виробниками та їхнім найближчим оточенням, і це стосується як сільськогосподарської, так і ремісничої продукції. I навпаки, рільники знаходять там усі товари й послуги, які їм потрібні та які не виробляють ані вони самі, ані їхнє оточення. На нижчому рівні соціальної інтеграції досі знаходяться села, завжди дуже згруповані. На іншому краї бачимо центральні ринки. Усі вони виконують важливі функції гуртової торгівлі та розміщуються в стратегічних точках транспортної мережі. Між місцевими й центральними ринками розташовані проміжні ринки, які відповідають цій назві за всіма критеріями, які можна до них застосувати.

Низка критеріїв дає нам ознаки, що збігаються. Переходячи від місцевого до проміжного, а від цього до центрального ринку, статистик фіксує регулярне збільшення кількості сімей, що мешкають у центрі, та постійне зменшення частки населення, яке живе з сільського господарства. Аналогічний перехід від місцевого рівня до центрального дозволяє констатувати збільшення ймовірності того, що населений пункт огороджений захисним муром і сконцентрований навколо культу якогось божества чи духу, які вже не стосуються землі, як у кожному селі, а належать місту. Усі ці ознаки свідчать про зросталу урбанізацію. Найофіційнішою ознакою є захисний мур, оскільки в Китаї, як і в Європі, місто визначається як «населений пункт з кріпосним муром», незалежно від кількості населення. Призначення муру не однакове в Європі й у Китаї. В Європі мур слугує для захисту від імовірного ворога й має воєнне і трансполітійне призначення. У Китаї він має гарантувати безпеку апарату від народних бунтів і виступів: його призначення тут поліційне та політичне.

Яке місце посідають ці ринки як суто економічне явище стосовно адміністративних центрів як виключно політичних утворень? Адміністративні центри згадуються в письмових пам’ятках, принаймні від епохи західних Чжоу. У весь цей період місто не лише прикрите мурами, але є також місцем знаходження адміністрації. Те, що цей факт можна встановити щонайменше на стику II і І тисячоліть до н.е., є ознакою політичного злиття в Китаї. Стадія громад і супергромад уже подолана, і виникають князівства чи царства з політичними кордонами, урбанізовані, оснащені окремим апаратом влади й на шляху до абсолютизації. Архаїчна риса — наявність «імперської» династії, власне, роду, який дає правителів якщо не всім князівствам, то принаймні більшості з них. Цей архаїзм буде не усунений, а дискваліфікований за східних Чжоу, які, обмежившись суто «ієратичною» роллю, провіщають майбутній статус «імператора» в Японії, що дасть їм змогу вижити аж до заснування імперії у 221р. до н.е. Імперія — це також захоплення сакральності з боку сильної особи, останнього переможця у вічному змаганні, принца з династії Цинь, який зможе нав’язати від самого початку існування імперії дуже абсолютний варіант ієрократії. Цей варіант, навіяний ідеологічною школою легістів та її переконанням, що людина зла за своєю природою, і порядок може утворитися тільки за суворого й невблаганного дотримання закону, виявиться настільки кривавим і тиранічним, що вже наступного правління спалахне повстання, династію Цинь замінить династія Хань, яка пристане до менш жорсткої та більш відповідної ідеології — конфуціанства, виведеної з учення, яке приписують Конфуцію. Адміністративна структура залишалася незмінною аж до революції 1911р. Вона мала три рівні: «ксен», або район, «фу», або префектура, і «шен», або провінція, — за порядком зростання значення. Основним моментом є те, що місцеві ринки ніколи не збігалися з жодним із трьох адміністративних рівнів, що тільки менша частина проміжних ринків і більша частина центральних спромоглися досягти цього. Момент цей є дуже важливим, оскільки він вказує на те, що апарат влади стає видимим і фізично присутнім тільки на останніх рівнях інтеграції. Усі нижчі рівні спроможні