Джонстон Мак-Келлей - Знак Зорро

Обличчя сеньйора Зорро посуворішало. Знову вдарила шпага і повернулася вся в червоних краплях. Комендант задихнувся і звалився на підлогу.

— Ви вбили його! — скрикнув губернатор. — Ви позбавили його життя, негіднику!

— Ха! Сподіваюся! Удар влучив у серце, ваше превосходительство. Він ніколи більше не образить сеньйориту.

Сеньйор Зорро подивився на полеглого ворога, і з хвилину дивився на губернатора, потім витер свою шпагу об. мотузку, якою до двобою були зв’язані руки коменданта, уклав шпагу в піхви і взяв зі столу пістолет.

— На сьогодні досить, — сказав він.

— Ви будете повішені за це! — вигукнув його превосходительство.

— Може бути… якщо ви схопите мене! — відповів “Прокляття Капістрано”, церемонно вклоняючись.

Потім, знову подивившись на тіло, що здригалося, тіло того, хто був капітаном Рамоном, він швидко пройшов до передпокою і кинувся надвір до свого коня.

Розділ XXXVI

УСІ ПРОТИ НИХ

І він кинувся назустріч небезпеці! Настав світанок; перші рожеві хмари з’явилися на небосхилі, потім швидко зійшло сонце над пагорбами і залило площу селища яскравим світлом. Не було ні роси, ні туману, і всі предмети яскраво вирізнялися вдалині на пагорбах. Такий ранок не настроював на скачку для порятунку життя і волі.

Сеньйор Зорро занадто довго затримався з губернатором і комендантом або помилився в часі. Він скочив у сідло і виїхав знадвору, і лише тоді до нього повернулося усвідомлення неминучої небезпеки.

Дорогою до Сан-Габріель повертався сержант Гонзалес зі своїми кавалеристами. Дорогою з Пала їхав інший загін солдатів, що вистежував кабальєро і дона Карлоса й у досаді відмовився від цієї справи. Через пагорб у напрямку до гарнізону їхав третій загін людей, що гнався за тими, хто звільнив донью Каталіну. Сеньйор Зорро побачив, що з усіх боків оточений.

“Прокляття Капістрано” навмисне зупинив свого коня і на мить оглянув місцевість. Він глянув на три загони вершників, розраховуючи відстань. У цей момент загін сержанта Гонзалеса побачив його і збив на сполох.

Вони впізнали його чудового коня, його довгий пурпурний плащ, чорну маску і широке сомбреро. Вони побачили перед собою людину, яку переслідували всю ніч, людину, що обдурила їх і забавлявся з ними по пагорбах і по долинах. Вони боялися гніву його превосходительства і старших офіцерів, у них з новою силою спалахнула рішучість схопити або убити це “Прокляття Капістрано” тепер, коли нарешті випала така нагода.

Сеньйор Зорро пришпорив коня і кинувся площею на очах у багатьох десятків жителів. Саме цього моменту губернатор і хазяїн будинку вискочили надвір із пронизливим криком, що сеньйор Зорро убивця і має бути схоплений. Тубільці розсипалися і поховалися, як пацюки в нори; знатні особи стояли, як закам’янілі з роззявленими від подиву ротами.

Проскакавши площею, сеньйор Зорро погнав свого коня найшвидшим темпом просто до шосе. Сержант Гонзалес і його кавалеристи кинулися напереріз, щоб повернути його назад, з пронизливими криками один до одного, з пістолетами в руках, зі шпагами наголо. Винагорода, підвищення по службі будуть їхньою долею, якщо вони покладуть кінець розбійникові раз і назавжди.

Сеньйор Зорро був примушений ухилитися від обраного ним шляху, бо побачив, що йому не вдасться пробитися. Не виймаючи пістолета з-за пояса, він витяг шпагу, вона звисала з кисті лівої руки таким чином, що її можна було схопити за руків’я і негайно пустити в хід.

Він знову помчав площею, ледве не переїхавши якихось знатних людей, що трапилися йому на дорозі. Пронісся за декілька кроків від розлюченого губернатора, кинувся між двома будинками і поскакав у напрямку до пагорбів.

Здавалося, у нього були тепер деякі шанси втекти від своїх ворогів. Він нехтував стежинами і доріжками і перетнув відкрите місце. З обох боків назустріч йому неслися чвалом кавалеристи, що мчали до перехрестя в надії наздогнати його і знову змусити повернутися.

Гонзалес віддавав накази гучним голосом, посилаючи частину людей у селище, щоб вони приготувалися, якщо розбійник знову поверне назад, перешкодити йому бігти на захід.

Він досяг шосе і поскакав, направляючись на південь. У нього тепер не було вибору. Обігнувши поворот дороги, де кілька хатин тубільців загороджували огляд, раптово зупинив коня, ледве не звалившись із сідла. Нова загроза постала перед ним. Просто на нього вздовж дороги летів кінь з вершником, а за ним на близькій відстані гналися з півдюжини кавалеристів.

Сеньйор Зорро розвернув свого коня. Він не міг повернути направо через кам’яний паркан. Його кінь міг би перестрибнути його, але на іншому боці була м’яка поорана земля, і він знав, що по ній неможливо рухатися швидко і що це полегшило б кавалеристам завдання пустити в нього кулю з пістолета.

Не міг він повернути й ліворуч, тому що там була справжня прірва. Не можна було навіть сподіватися скочити в неї і залишитися неушкодженим. Йому залишалося тільки повернути в напрямку до сержанта Гонзалеса і його солдатів у розрахунку виграти відстань у кілька сот ярдів[19] і там спуститися з гори, перш ніж приспіють Гонзалес і його люди.

Зорро стис свою шпагу, приготувавшись до бою, бо почував, що має бути гаряча робота. Глянувши через плече, він ледве звів дух від подиву.

Сеньйорита Лоліта Пулідо неслася верхи на коні, переслідувана півдюжиною кавалеристів! А він же думав, що вона знаходиться в безпеці в гасієнді брата Філіпа! Її довге чорне волосся було розпущене і хвилями розвівалося на вітрі. Маленькі ніжки, здавалося, приросли до боків коня. Вона нахилилася вперед, низько тримаючи поводи, і навіть цієї миті сеньйор Зорро з задоволенням милувався її мистецтвом вершниці.

— Сеньйоре! — почув він її крик.

І ось вона наздогнала його, і вони поскакали разом, прямуючи назустріч Гонзалесові і його солдатам.

— Вони женуться за мною вже давно! — звела вона дух. — Я втекла від них у брата Філіпа.

— Скачіть мовчки! Не збивайте подих! — крикнув він.

— Мій кінь майже знеміг, сеньйоре!

Зорро подивився збоку і побачив, як кінь страждає від утоми. Але тепер не час було задумуватися над цим. Солдати позаду наганяли їх; ті, що знаходилися попереду, були живою загрозою, що вимагала серйозної уваги.

Уздовж дороги летіли вони пліч-о-пліч просто на Гонзалеса і його солдатів. Сеньйор Зорро бачив підняті пістолети і не сумнівався, що губернатор дав наказ доставити його живим або мертвим, але не допустити нової втечі.

Він вирвався на кілька кроків уперед сеньйорити і наказав їй їхати за його конем. Поводи були опущені на шию коня, шпага напоготові. У нього було