Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

Заточуючись, п’яний відвідувач став, ніби актор, що виконує героїчну роль, і почав скандувати грецькою мовою Гомера. Правда, Генріх нічого не зрозумів з того, але співуче ритмічне читання гекзаметрів вплинуло на нього, мов незвичайна музика. Очі в хлопця палали, він слухав і не міг натішитись чарівним ритмом незнаної мови. Як тільки читець робив спробу припинити декламацію, Генріх тремтячою рукою вигрібав з кишені останні гроші й щоб заохотити, купував йому горілку. Це чародійство перервав господар крамниці, який несподівано з’явився й випровадив п’яницю за двері.

Хлопець мріяв тепер лише про Гомера. З своїми ровесниками він розмовляв тільки про Трою і про свій намір поїхати колись на розшуки її руїн. Дійшло до того, що вся молодь містечка почала вважати Генріха за дивака й глузувала з нього. Тільки дочка сусіда-селянина Мінна Майнке поставилася серйозно до його намірів і уважно слухала мрійливі розповіді хлопця.

Незабаром вони поклялися одне одному в довічній любові й пообіцяли, що одружаться, коли виростуть. У вільний час обоє часто ходили до середньовічного замка Анкерсхаген. Легенда розповідала, що в тому замку лицар-розбійник Генінг фон Гольштейн закопав великі скарби, награбовані на широких дорогах у мандрівних купців. Генріх надумав викопати ці скарби, здобути за них гроші й вирушити на розшуки троянських руїн.

Тим часом стосунки в сім’ї так погіршали, що хлопець уже не міг лишатися дома. Тоді він поїхав до Гамбурга і влаштувався на роботу в одного бакалійного торговця. Але ця праця виявилася для нього заважка. Одного разу, коли хлопець підносив бочку з оселедцями, в нього линула з рота кров. Довелося Генріхові шукати іншу роботу.

Саме в цей час до Венеції відпливав вантажний вітрильний бриг «Доротея». Не довго думаючи, Шліман пішов до, капітана й найнявся на корабель юнгою. У відкритому морі їх захопив страшенний шторм, бриг почав тонути. Генріх і ще вісім матросів опинилися в рятувальній шлюпці. Бурхливі хвилі дев’ять годин носили їх по морю, аж поки не викинули на голландський берег. Потерпілі були вкрай виснажені, і їх помістили до лікарні в Амстердамі.

За кілька днів, трохи оклигавши, Генріх почав думати про роботу. Після довгих пошуків, не маючи ні шматка хліба, ані даху над головою, він знайшов нарешті місце розсильного у одного голландського судновласника. Але цього разу юнак постановив розподілити свій час розумніше й у вільні хвилини вивчати іноземні мови. Відтоді половину свого мізерного заробітку Генріх витрачав на підручники. Жив він у горищній кімнатці, взимку мерз, а влітку млів од спеки.

Наука його була незвичайна. Хлопець голосно читав уривки з книжок або розмови з самовчителя доти, поки не запам’ятовував їх. Скільки лиха він мав через це! Сусіди скаржилися на нього хазяїнові, і той двічі виганяв його на вулицю.

Незабаром виявилося, що Генріх дуже здібний до мов. Щоб вивчити якусь мову, йому потрібно було не більше ніж шість тижнів. Через рік Шліман вільно розмовляв і правильно писав англійською, французькою, голландською, іспанською, португальською та італійською мовами.

Одного дня він прийшов до корабельника Шредера й попросив призначити його на посаду бухгалтера. Здивований керівник пересвідчився, що цей блідий, несміливий та непоказний юнак вільно володіє сімома мовами, й одразу ж прийняв його. На новій роботі у Шлімана виявився ще й інший хист: він був дуже спритний і меткий торговець.

У двадцять чотири роки він вивчив російську мову, причому так добре, що вільно розмовляв з російськими купцями, які приїжджали в Амстердам по дуже ходовий на той час крам — голубий барвник індиго. Те, що Генріх досконало оволодів російською мовою, схилило Шредера до думки послати його як свого представника в Петербург.

Минув рік, і Шліман заснував свою власну торгову фірму. Пощастило йому понад усі сподівання. Доправляючи на російський ринок індиго, він за короткий час зібрав чимало грошей.

Здебільшого люди швидко забувають про свої юнацькі мрії, а коли часом і згадають, то тільки зневажливо посміхнуться: ото, мовляв, які наївні дитячі марення. А Шліман був зовсім інша людина. Розбагатівши, Генріх одразу ж написав листа своїй подрузі дитинства Мінні, пропонуючи їй стати його дружиною. Відповідь приголомшила юнака: практична німкеня, не чекаючи повернення трохи навіженого друга, вийшла заміж.

Шліман був дуже розчарований, але смаку до життя не втратив. Він багато подорожує по Європі, відвідує Берлін, Париж, Лондон, і з кожною поїздкою стає багатший. У тридцять три роки він знав уже п’ятнадцять мов. Крім тих семи, які ми називали, Генріх вивчив іще вісім мов: польську, шведську, норвезьку, чеську, датську, латинську, а також класичну й сучасну грецьку. Шліман добре розумів, що йому бракує освіти, і кожну вільну хвилину вчився, найбільшу увагу приділяючи історії. «Мені не вистачає школи й загальної освіти, ніколи не стану я вченим», — у хвилину розчарування записав він до свого щоденника.

Торгуючи, Шліман усе ж не забував марень своєї молодості. То було головне, а все інше — лише засіб осягнути мети, яку він колись поставив перед собою. У вільний час Шліман перекладав на сучасну грецьку мову твори Софокла[45] і вчив напам’ять усього Гомера, уважний до кожної дрібниці, що її критики недобачили або недооцінили. І хоч найвидатніші тогочасні історики вважали, що «Іліада» та «Одіссея» — це витвір поетичної фантазії, твердили, ніби насправді Трої не було, він ніколи не похитнувся в своїх переконаннях.

Шліман знав: великі грецькі історики на чолі з Геродотом і Фукідідом[46] не сумнівалися в тому, що троянська війна — подія історична, хоч у Гомеровій поемі часто згадувано про богів, які допомагають людям, і взагалі змальовано надприродні речі.

Казковим епізодам Шліман протиставив реалістичні сцени «Іліади» та «Одіссеї». Адже щоденне життя, палаци, убогі оселі (як, наприклад, хата свинопаса з «Одіссеї»), хліборобство й судноплавство, зброю, домашню жіночу роботу, одяг і всякі коштовні вироби у творах Гомера описано так докладно, що поет не міг би всього того придумати. Та й Гомер дає точні назви берегів і островів Середземного моря. І хоч місцями він злітає на крилах фантазії, приміром, в описі острова Цирцеї, країни циклопів або Гадеса, але це не перекреслює географічних даних.

Проте пора здійснення давніх мрій ще не настала. Шлімана поки що захопило інше. 1848 року в Каліфорнії знайшли золото. Незабаром туди посунуло безліч людей; почалося велике — найбільше після хрестових походів — переселення народів. Нестримні людські юрми посувалися через Сполучені Штати Америки, пробивалися крізь прерії, пустелі й пущі, переходили через річки та мочарі, вилазили