Генрік Ібсен - Ляльковий дім

Пастор Мандерс. Ну звичайно…

Фру Алвінг. І я теж чула.

Освальд. І можете спокійно повірити їм на слово. Між ними трапляються справжні знавці. (Хапаючись за голову.) О!.. Так закидати грязюкою те прекрасне, світле, вільне життя!

Фру Алвінг. Не треба так гарячитись, Освальде. Тобі шкодить.

Освальд. Так, правда твоя. Мені шкодить. Усе це проклята втома, знаєш. То я піду пройдусь трохи перед обідом. Пробачте, пане пасторе. Ви вже не нарікайте на мене, — це так на мене найшло. (Виходить у другі двері ліворуч.)

Фру Алвінг. Бідний мій хлопчику!..

Пастор Мандерс. Так, уже можна сказати. Ось до чого дійшов!

Фру Алвінг мовчки дивиться на нього.

(Походжає туди й назад.) Він назвав себе блудним сином! Гай-гай!

Фру Алвінг, як і раніше, мовчки дивиться на нього.

А ви що на це скажете?

Фру Алвінг. Скажу, що Освальд має цілковиту рацію.

Пастор Мандерс (зупиняється). Має рацію? Має рацію! Додержуючись подібних поглядів!

Фру Алвінг. Я на самоті прийшла до таких самих висновків, пане пасторе. Але в мене не вистачало духу зачіпати такі теми. Тепер ось мій син говоритиме за мене.

Пастор Мандерс. Ви гідні співчуття, фру Алвінг. І я повинен звернутись до вас з серйозною пересторогою. Тепер перед вами не ваш порадник і повірений, не старий друг — ваш і вашого чоловіка, а духовний отець, суддя вашої совісті, яким я був для вас у найбезумнішу хвилину вашого життя.

Фру Алвінг. І що скаже мені мій духовний отець?

Пастор Мандерс. Перш за все я освіжу вашу пам'ять. Момент найвідповідніший. Завтра буде десять років, як помер ваш чоловік. Завтра буде відкрито пам'ятник покійному. Завтра я говоритиму промову перед лицем народу… Сьогодні ж зверну свою промову до вас одної.

Фру Алвінг. Добре, пане пасторе, я вас слухаю.

Пастор Мандерс. Чи пам'ятаєте ви, що лише за якийсь рік після шлюбу ви були на краю прірви? Кинули свій дім і вогнище — втекли від свого чоловіка? Так, фру Алвінг, втекли, втекли, й відмовлялись повернутись, незважаючи на всі його благання!

Фру Алвінг. Аби забули, якою безмежно нещасною була я в перший рік після одруження?

Пастор Мандерс. Ах, цей бунтівний дух, ці вимоги щастя тут, на землі! Та яке право ми, люди, маємо на щастя? Ні, фру Алвінг, ми повинні виконувати свій обов'язок. І ваш обов'язок був — залишатись вірною тому, кого ви обрали раз назавжди і з ким були зв'язані священними узами.

Фру Алвінг. Вам добре відомо, яке розгульне життя вів Алвінг у ті часи.

Пастор Мандерс. Мені дуже добре відомо, які чутки ходили про нього. І я менше якраз, ніж хто інший, можу схвалити його поведінку за молодих літ, якщо взагалі вірити чуткам. Але жінка не поставлена суддею над чоловіком. Ваш обов'язок був смиренно нести хрест, покладений на вас вищою волею. А ви замість цього — обурились і скинули з себе цей хрест, покинули того, хто спіткнувся, для кого повинні були служити підпорою, і поставили на карту своє добре ім'я — та мало не згубили на додачу і добре ім'я інших…

Фру Алвінг. Інших? Іншого — певно, хотіли ви сказати.

Пастор Мандерс. З вашого боку було вищою мірою безрозсудно шукати притулку в мене.

Фру Алвінг. У нашого духовного отця? У друга нашого дому?

Пастор Мандерс. Найбільше — через це. Так, дякуйте Творцеві, що в мене вистачило твердості… Що мені вдалося вгамувати вашу екзальтацію, відвернути вас від ваших нерозумних намірів і що Господь допоміг повернути вас на путь обов'язку, до домашнього вогнища і до законного мужа.

Фру Алвінг. Так, пасторе Мандерс, це, безперечно, зробили ви.

Пастор Мандерс. Я був тільки нікчемним знаряддям у руках Всевишнього. І хіба не на благо вам і всьому вашому наступному життю вдалося мені схилити вас тоді підкоритись обов'язку? Хіба не збулося все, як я передбачав? Хіба Алвінг не відвернувся від усіх своїх помилок, як і належить мужеві? Не жив з тих пір і до кінця днів своїх бездоганно, в любові і згоді з вами? Не став справжнім доброчинцем для свого краю і хіба не підняв і вас, зробивши вас помічницею у всіх своїх ділах? Гідною, розумною помічницею — так, мені відомо це, фру Алвінг. Я повинен воздати вам цю хвалу… Та ось я дійшов до другої тяжкої провини.

Фру Алвінг. А саме?

Пастор Мандерс. Як зневажили ви колись обов'язки дружини, так потім зневажили і обов'язки матері.

Фру Алвінг. А!..

Пастор Мандерс. Ви завжди були жертвою фатального духу свавілля. Ваші симпатії були на боці розбещеності та безвладдя. Ви ніколи не визнавали ніяких уз. Не дивлячись ні на що, без усякого сорому, ви намагалися скинути з себе будь-який тягар, так наче нести чи не нести його залежало від вашого особистого розсуду. Вам стало не бажано далі виконувати обов'язки дружини — і ви пішли від мужа; вас обтяжували обов'язки матері — і ви здали свою дитину на чужі руки.

Фру Алвінг. Правда, я це зробила.

Пастор Мандерс. От через те і стали ви для нього чужою.

Фру Алвінг. Ні-ні, не стала!

Пастор Мандерс. Стали. Повинні були стати. Яким ви знайшли його знов? Ну, поміркуйте добре, фру Алвінг. Ви дуже грішні перед вашим мужем — і признаєтесь тепер у цьому, воздвигаючи йому пам'ятник. Визнайте ж свою вину і перед сином. Ще, може, не пізно повернути його на шлях істини. Наверніться самі і врятуйте в ньому те, що ще можна врятувати. Так. (Підіймаючи вказівний палець.) Воістину ви грішниця-мати, фру Алвінг! Я вважаю своїм обов'язком сказати вам це.

Мовчання.

Фру Алвінг (повільно, з повним самовладанням). Отже, ви зараз висловились переді мною, пане пасторе, а завтра присвятите пам'яті мого чоловіка прилюдну промову. Я завтра говорити не буду. Але зараз і мені хочеться поговорити з вами трохи, як ви тільки-но говорили зі мною.

Пастор Мандерс. Звичайно, ви бажаєте послатися на пом'якшуючі обставини.

Фру Алвінг. Ні. Я просто буду розповідати.

Пастор Мандерс. Ну?…

Фру Алвінг. Ви щойно говорили мені про мого чоловіка, про наше спільне життя після того, як вам вдалося — за вашим виразом — повернути мене на путь обов'язку… Але ж ви не спостерігали цього самі. З тієї самої хвилини ви, наш друг і постійний гість, більше не з'являлись у нашому домі.

Пастор Мандерс. Та ви зараз же після цього переїхали з міста.

Фру Алвінг. Так, і