Генрік Ібсен - Ляльковий дім

Фру Алвінг. І художникові потрібен відпочинок.

Пастор Мандерс. Можу собі уявити. Та й підготуватись треба, зібратися з силами для чогось значного.

Освальд. Так… Мамо, ми скоро будемо обідати?

Фру Алвінг. За півгодини. Апетит у нього, слава Богу, добрий.

Пастор Мандерс. І до куріння теж.

Освальд. Я знайшов нагорі батькову люльку, і ось…

Пастор Мандерс. Так ось через що!..

Фру Алвінг. Що таке?

Пастор Мандерс. Коли Освальд увійшов сюди з цією люлькою в зубах — наче батько його встав переді мною, як живий!

Освальд. Справді?

Фру Алвінг. Ну, як ви можете казати таке! Освальд удався в мене.

Пастор Мандерс. Так, але ось ця риса біля куточків рота, та й у губах є щось таке… ну, дві краплі води — батько; принаймні коли курить.

Фру Алвінг. Зовсім не бачу. У формі рота в Освальда скоріше щось пасторське.

Пастор Мандерс. Так-так. У багатьох моїх собратів подібна форма рота.

Фру Алвінг. Та облиш люльку, дорогий хлопчику. Я не люблю, коли тут курять.

Освальд (скоряючись). Охоче. Я тільки так спробувати захотів. Я вже раз курив з неї, в дитинстві.

Фру Алвінг. Ти?

Освальд. Так. Я був ще зовсім маленький. І, пам'ятаю, прийшов раз увечері в кімнату до батька. Він був такий веселий…

Фру Алвінг. О, ти нічого не пам'ятаєш з тих часів.

Освальд. Добре пам'ятаю. Він узяв мене до себе на коліна й примусив курити. Кури, каже, хлопче, кури добре. І я курив з усіх сил, поки не зблід і піт не виступив у мене на лобі. А він собі регоче… від усієї душі.

Пастор Мандерс. Гм… Дуже дивно.

Фру Алвінг. Ах, Освальдові все це приснилось.

Освальд. Ні, мамо, зовсім не приснилось. Ще потім, — невже ти цього не пам'ятаєш? — ти прийшла і віднесла мене в дитячу кімнату. Мені там стало погано, а ти плакала… Тато часто витворяв таке?

Пастор Мандерс. За молодих літ він був великий веселун…

Освальд. І все-таки встиг стільки зробити за своє життя. Стільки хорошого, корисного. Адже він помер далеко не старим.

Пастор Мандерс. Так, ви одержали в спадщину ім'я воістину діяльної і достойної людини, дорогий Освальде Алвінг. І, треба сподіватись, його приклад дасть вам натхнення…

Освальд. Здавалося, міг би. Мусило б бути так.

Пастор Мандерс. У кожному разі, ви прекрасно зробили, що повернулись до дня вшанування його пам'яті.

Освальд. Меншого я вже не міг зробити для батька.

Фру Алвінг. А найкраще з його боку те, що він погодився побути в мене довше.

Пастор Мандерс. Так, я чув, ви залишаєтесь тут на всю зиму.

Освальд. Я залишаюсь тут на невизначений час, пане пасторе… А як чудесно все-таки повернутись додому!

Фру Алвінг (сіяючи). Адже правда?

Пастор Мандерс (дивлячись на нього зі співчуттям). Ви рано вилетіли з рідного гнізда, дорогий Освальде.

Освальд. Так. Інколи мені здається, чи не занадто рано.

Фру Алвінг. Ну ось! Для справжнього здорового хлопчиська це добре. Особливо, якщо він одинак. Такого нема чого тримати дома під крильцем у матусі з татусем. Розпеститься тільки.

Пастор Мандерс. Ну, це ще спірне питання, фру Алвінг. Батьківська хата є й буде найсправжнісіньким місцеперебуванням дитини.

Освальд. Цілком згоден з пастором.

Пастор Мандерс. Візьмімо хоч вашого сина. Нічого, що говоримо при ньому… Які наслідки мало це для нього? Йому років двадцять шість-двадцять сім, а він досі ще не має нагоди пізнати, що таке справжнє домашнє вогнище.

Освальд. Даруйте, пане пасторе, ви помиляєтесь.

Пастор Мандерс. Що? Я гадав, що ви бували майже виключно в колі художників.

Освальд. Ну так.

Пастор Мандерс. І, головним чином, серед молоді.

Освальд. І це так.

Пастор Мандерс. Але, я гадаю, у більшості з них нема засобів, щоб одружитись і завести собі домашнє вогнище.

Освальд. Так, у багатьох з них не вистачає коштів, щоб одружитись, пане пасторе.

Пастор Мандерс. От-от, я ж те й кажу.

Освальд. Але це не заважає їм мати домашнє вогнище. Деякі з них мають цілком порядне і дуже затишне домашнє вогнище.

Фру Алвінг, що з напруженою увагою стежила за розмовою, мовчки киває головою.

Пастор Мандерс. Я кажу не про парубоцьку домівку. Під вогнищем я розумію родину, життя в лоні сім'ї, з дружиною і дітьми.

Освальд. Так, або з дітьми і матір'ю своїх дітей.

Пастор Мандерс (сплескує руками). Але Боже милосердний!..

Освальд. Що?

Пастор Мандерс. Життя — з матір'ю своїх дітей?

Освальд. А по-вашому, краще покинути матір своїх дітей?

Пастор Мандерс. Так ви говорите про незаконні зв'язки? Про так звані «дикі» шлюби?

Освальд. Нічого особливо дикого я не помічав у такому співжитті.

Пастор Мандерс. Та чи можливо ж, щоб більш-менш цивілізована, вихована людина або молода жінка погодились на таке співжиття… у всіх на очах!

Освальд. Та що ж їм робити? Убогий молодий художник, убога молода дівчина… Одружитись — дорого. Що ж їм лишається робити?

Пастор Мандерс. Що їм лишається робити? А ось я вам скажу, пане Алвінг, що їм лишається робити. З самого початку триматись якнайдальше одне від одного — ось що!

Освальд. Ну, такими словами не переконаєте молодих, гарячих, пристрасно закоханих людей.

Фру Алвінг. Звичайно!

Пастор Мандерс (продовжуючи). І як це власті терплять подібні речі! Допускають, що це діється відверто! (Зупиняючись перед фру Алвінг.) Ну ось, мав я підстави побоюватись за вашого сина?… В такому колі, де аморальність виявляється настільки відверто… де вважають, що аморальність наче звичайна річ…

Освальд. Дозвольте вам сказати, пане пасторе… Я постійно бував у неділю у двох-трьох таких «неправильних» родинах…

Пастор Мандерс. Ще й у неділю?

Освальд. Тільки в свято й розважатись. Але я ні разу не чув там ні єдиного непристойного виразу, не кажучи вже про те, щоб бути свідком чогось аморального. Знаєте, де і коли я натрапляв на аморальність, буваючи в колі художників?

Пастор Мандерс. Ні, боронь Боже, звідки мені знати!

Освальд. То я дозволю собі сказати вам це. Я натрапляв на аморальність, коли до нас наїжджав — провітритись трохи — хто-небудь з поважних земляків, зразкових чоловіків, батьків сімейств, і виявляв нам, художникам, честь відшукати нас у наших скромних трактирчиках. Ось саме тоді ми багато чого чували! Ці пани розповідали нам про такі місця і такі речі, які нам і уві сні не снились.

Пастор Мандерс. Як?! Ви станете стверджувати, що поважні особи, наші земляки…

Освальд. А ви хіба ніколи не чули від цих поважних осіб, що побували в