Генрік Ібсен - Ляльковий дім

ви ні разу не зазирнули до нас сюди увесь час, поки був живий мій чоловік. Тільки справи змусили вас потім відвідувати мене, коли ви взяли на себе турботи по організації притулку.

Пастор Мандерс (тихо, нерішуче). Елене… якщо це докір, то я просив би вас взяти до уваги…

Фру Алвінг…Ваше становище, так? І ще й те, що я була жінкою, яка тікала від свого чоловіка. Від подібних навіжених осіб треба взагалі триматись якнайдалі.

Пастор Мандерс. Дорога… фру Алвінг, ви вже занадто перебільшуєте…

Фру Алвінг. Так-так, хай буде по-вашому. Я лише хотіла вам сказати, що висновок свій про моє родинне життя ви з легким серцем будуєте на ходячій думці.

Пастор Мандерс. Ну, хай так; то що ж?

Фру Алвінг. А ось зараз я викладу вам усю правду, Мандерсе. Я поклялася собі, що коли-небудь ви дізнаєтесь про неї. Ви один!

Пастор Мандерс. У чому ж полягає ця правда?

Фру Алвінг. У тому, що чоловік мій помер таким самим безпутним, яким прожив усе своє життя.

Пастор Мандерс (хапається рукою за спинку стільця). Що ви кажете?

Фру Алвінг. Помер на дев'ятнадцятому році подружнього життя таким самим розпутним, або принаймні таким самим рабом своїх пристрастей, яким був і до того, як ви нас повінчали.

Пастор Мандерс. Так, помилки юності, деякі відхилення від шляху… гульню, якщо хочете, — ви звете розпустою!

Фру Алвінг. Так висловлювався наш домашній лікар.

Пастор Мандерс. Я просто не розумію вас.

Фру Алвінг. І не треба.

Пастор Мандерс. У мене прямо голова обертом іде… Все ваше подружнє життя, це довголітнє спільне життя з вашим мужем було, виходить, не що інше, як прірва — замаскована прірва.

Фру Алвінг. Саме так. Тепер ви знаєте це.

Пастор Мандерс. До цього… до цього я не скоро звикну. Я не в силах збагнути… Та як же це було можливо? Як могло це залишатись прихованим від людей?

Фру Алвінг. Я заради цього невпинно боролась день у день. Коли у нас народився Освальд, Алвінг наче став трохи статечнішим. Та ненадовго. І мені довелось боротися ще відчайдушніше, боротись не на життя, а на смерть, щоб ніхто ніколи не дізнався, що за людина батько моєї дитини. До того ж ви знаєте, якою він був на вигляд привабливою людиною, як усім подобався. Кому б у голову прийшло повірити чому-небудь поганому про нього? Він був з тих людей, які що не зроблять, то нічого не втратять в очах людей… Та ось, Мандерсе, треба вам знати й інше… Потім дійшло й до найостаннішої гидоти.

Пастор Мандерс. Ще гірше за те, що було?

Фру Алвінг. Я спочатку дивилась крізь пальці, хоч і добре знала, що творилось потай від мене поза домом. Коли ж ця ганьба вдерлась у наш власний дім…

Пастор Мандерс. Що ви кажете! Сюди?

Фру Алвінг. Так, сюди, в наш власний дім. Ось там (показує пальцем на перші двері праворуч) у їдальні я вперше дізналась про це. Я зайшла туди за чимсь, а двері залишила прочиненими. Раптом чую, наша покоївка входить на балкон з саду полити квіти…

Пастор Мандерс. Ну-ну…

Фру Алвінг. Трохи згодом чую, Алвінг теж зайшов, щось тихенько сказав їй — і раптом… (З нервовим сміхом.) О, ці слова й досі лунають у мене в вухах… так жорстоко і разом з тим так безглуздо! Я почула, як покоївка моя прошепотіла: пустіть мене, пане камергере, пустіть мене!

Пастор Мандерс. Яка недозволена легковажність! Та все ж не більше як легковажність, фру Алвінг. Повірте!

Фру Алвінг. Я швидко дізналась, чому треба було вірити. Камергер таки доміїхя свого… І цей зв'язок мав наслідки, пасторе Мандерс.

Пастор Мандерс (наче вражений громом). І все це тут, у домі?! У цьому домі!

Фру Алвінг. Я багато витерпіла в цьому домі. Щоб вдержати його вдома вечорами… і по ночах… мені доводилось бути з ним задля компанії, брати участь у таємних пиятиках у нього нагорі. Сидіти з ним удвох, цокатися, пити, вислуховувати його непристойне, безладне базікання, потім мало не битися з ним, щоб укласти його в постіль…

Пастор Мандерс (зворушений). І ви могли зносити все це?

Фру Алвінг. Я зносила все це заради мого хлопчика. Але коли приєдналося це останнє знущання, коли моя власна покоївка… тоді я поклялася собі: пора цьому покласти край! І я взяла владу в свої руки… стала повною господаркою в домі… і над ним і над усіма… Тепер у мене була зброя в руках проти нього, він не смів і писнути. І ось саме тоді я відіслала Освальда. Йому йшов сьомий рік, він почав помічати, ставити запитання, як усі діти. Я не могла цього знести, Мандерсе. Мені здавалося, що дитина вдихає в цьому домі заразу з кожним ковтком повітря. Ось чому я й відіслала його. І тепер ви розумієте також, чому він ані разу не переступив поріг батьківського дому, поки батько його був живий. Ніхто не знає, чого мені це коштувало.

Пастор Мандерс. Воістину, ви багато перетерпіли.

Фру Алвінг. Я б ніколи цього не витерпіла, коли б не моя робота. Можу сказати, що я справді працювала. Все це нове — покращання справ маєтку, придбання земель, корисні нововведення і заходи, за які вихваляли Алвінга… ви гадаєте, в нього вистачало на це енергії? Він лише відлежувався на дивані й читав старий адреоник-календар… Ні, тепер я скажу вам усе. На всі ці справи підбивала його я, коли у нього бували хвилини прояснення, і я ж вивозила все на своїх плечах, коли він знову заливався гіркою або зовсім розбещувався — нив і скиглив.

Пастор Мандерс. І отакій людині ви воздвигаєте пам'ятник?

Фру Алвінг. В мені промовляє нечиста совість.

Пастор Мандерс. Нечиста?! Тобто як це?

Фру Алвінг. Мені здавалося, що істина не може все-таки не вийти назовні. І ось притулок повинен заглушити всі пересуди й розвіяти всі сумніви.

Пастор Мандерс. Ви, звичайно, не помилились у своєму розрахунку.

Фру Алвінг. Була у мене й ще одна причина. Я не хотіла, щоб Освальд, мій син, дістав у спадщину будь-що від батька.

Пастор Мандерс. Так це ви на гроші Алвінга?

Фру Алвінг. Так. Я щороку відкладала на притулок певну частку прибутків, поки не склала — я точно вирахувала це — суми, рівної тому капіталові, який зробив свого часу поручика Алвінга завидним женихом.

Пастор Мандерс. Я вас розумію.

Фру Алвінг. Сума, за яку він купив мене… Я