Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

з властивої йому природи воно нічого не втратило, і тому ми повинні сказати: «Ut desint vires, tamen est laudanda voluntas».[29].

Принаймні ясний і певний намір лишається гідним похвали. Такі випадки невдач аж ніяк не рідкісні, і одна з їхніх причин полягає в тому, що роботі сновиддя набагато важче змінити природу афекту, ніж зміст; часто-­густо афекти вельми непоступливі, тож і стається так, що прикрий зміст сновидних думок перетворюється у справдження бажань, а прикрий афект зостається без змін. У таких сновиддях афект нітрохи не пасує до змісту, що й дає нашим критикам змогу казати, ніби сновиддя таке далеке від справдження бажань, що в ньому навіть безневинний зміст може бути пов’язаний із прикрими відчуттями. На це твердження з боку невігласів ми відповімо, що саме в таких сновиддях робота сновиддя найвиразніше засвідчує тенденцію до справдження бажань, бо тут вона постає ізольовано. Критики хиблять через те, що той, хто не знає неврозів, гадає, ніби між змістом та афектом існує тісніший внутрішній зв’язок, ніж насправді, й тому не розуміє, що зміст може змінитися, тоді як супровідний йому афект зостанеться тим самим.

Друге міркування набагато важливіше і глибше, проте його також не добачають дилетанти. Полягає воно ось у чому. Справдження бажань напевне має давати втіху, та виникає запитання: кому? Звичайно, тому, хто мав бажання. Але ж ми знаємо, що в сновидця дуже незвичайне ставлення до своїх бажань: він відкидає їх, цензурує, одне слово, не хоче їх. Отже, справдження бажань не дасть йому ніякої втіхи, радше слід сподіватися протилежного. Досвід показує, що це протилежне, яке нам ще треба пояснити, постає у формі страху. Тому сновидця у ставленні до своїх сновидних бажань можна уявити як двох різних осіб, тісно поєднаних між собою чимсь спільним. Замість дальших пояснень я нагадаю вам дуже відому казку, в якій зображене таке двоїсте ставлення. Добра фея пообіцяла одному бідному чоловікові та його дружині виконати їхні три перші бажання. Ті страшенно зраділи й вирішили дуже ретельно вибрати бажання. Але запах смаженої ковбаси з сусіднього подвір’я спокусив жінку й собі побажати кілька кілець ковбаски. От вони вже й тут, перше бажання виконане. На таке чоловік розгнівавсь і спересердя побажав, щоб та ковбаса повисла в жінці на носі. І це також сталося, й ковбасу вже несила було стягти з її нового місця, тобто справдилось і друге бажання, але воно належало чоловікові, і жінці таке справджене бажання дуже сприкрилось. Ви знаєте, як саме закінчується казка. Оскільки ті люди зрештою становили спільноту, були подружжям, то втретє вони забажали, щоб ковбаси не стало на жінчиному носі. Цією казкою можна не раз скористатися в багатьох різних ситуаціях, нам вона тут править за ілюстрацію можливості, що справдження бажань однієї особи може завдати великих прикрощів другій, якщо вони обидві не поєднані тісно між собою.

А тепер нам не так уже важко досягти ще кращого розуміння страшних сновидь. Лише проведімо ще одне спостереження і тоді ми зможемо висунути гіпотезу, що спиратиметься на кілька міркувань. А спостереження таке: зміст страшних сновидь дуже часто взагалі не зазнає перекручення, так би мовити, уникає цензури. Страшне сновиддя часто є нічим не прихованим справдженням бажань, — звичайно, не дозволених, а відкинутих. Замість цензури з’являється почуття страху. Якщо про інфантильні сновиддя можна стверджувати, що це явні справдження дозволених бажань, а про звичайні перекручені сновиддя — що це замасковані справдження згнічених бажань, то до страшних сновидь пасує тільки формула, що вони є явним справдженням згнічених бажань. Страх свідчить, що згнічене бажання виявилось сильнішим за цензуру і справдилось або мало справдитись, незважаючи на цензуру. Ми розуміємо, що для нас, оскільки ми стоїмо на боці цензури сновидь, справдження згнічених бажань може становити лише привід до прикрих почуттів і оборонних заходів. Страх, що постає при цьому в сновидді, є, якщо хочете, страхом перед силою бажання, яке в інші хвилини ми спромагаємося загнуздати. Саме вивчення сновидь не може дати відповіді, чому та оборона проступає у формі страху, тому страх вочевидь слід вивчати у зв’язку з чимсь іншим.

Гіпотезу, слушну щодо неперекручених страшних сновидь, можна поширити й на ті сновиддя, які зазнають перекручення тільки почасти, а також на решту неприємних сновидь, що породжують прикрі почуття, напевне близькі до страху. Страшні сновиддя здебільшого пробуджують нас: ми дбаємо про те, щоб урвати сон, перше ніж згнічене сновидне бажання, відкинувши цензуру, реалізується цілком. У цьому випадку сновиддя не досягає своєї мети, але його природа від цього не змінюється. Ми порівнювали сновиддя зі сторожем або охоронцем сну, що вберігає наш сон від порушень, але й сторож часом може розбудити заснулого, відчувши, що йому забракне сили самому відігнати небезпеку і впоратись із порушником. І все-таки нам іноді щастить і далі зберігати сон, навіть коли сновиддя стає небезпечним і починає обертатися в страх. Ми кажемо собі уві сні: «Це тільки сон», і спимо далі.

Як стається, що сновидне бажання спромагається подолати цензуру? Це залежить і від самого сновидного бажання, і від цензури сновидь. З невідомих причин бажання іноді може надміру посилитись, проте складається враження, що найчастіше саме ослаблення цензури сновидь винне в такому зсуві рівноваги сил. Ми вже чули, що в кожному окремому випадку цензура виявляється з різною силою, трактуючи різні елементи з неоднаковим ступенем суворості, а тепер можемо додати ще й гіпотезу, що цензурі взагалі властива мінливість, і проти тих самих неприйнятних елементів вона не щоразу застосовує однакову силу. Якщо завдяки випадкові цензура часом почувається цілком безпорадною перед сновидним бажанням, яке може просто змести її, вона тоді, замість перекручення, вдається до останнього приступного їй засобу: уриває сон, змушуючи людину прокидатися від страху.

При цьому нас вражає, що ми взагалі ще не знаємо, чому ці лихі, відкинуті бажання оживають саме вночі і таким чином порушують наш сон. Відповіддю може бути не що інше, як тільки ще одна гіпотеза про природу самого сну. Вдень ці бажання придушує важкий гніт цензури, що, як правило, унеможливлює будь-який їхній вияв. Уночі цензура, либонь, як і всі інші інтереси психічного життя, припиняє чи принаймні набагато ослаблює свою діяльність задля єдиного бажання спати. Отже, саме завдяки ослабленню цензури протягом ночі заборонені бажання знову здобуваються на силу. Є такі нервовохворі, що кепсько сплять і при цьому стверджують, ніби попервах вони свідомо прагнули безсоння. Вони не зважувалися заснути, боячись власних сновидь, тобто наслідків ослаблення цензури. Дуже легко переконатися, що таке зменшення цензурної пильності аж ніяк не означає великої необережності: сон відбирає в нас здатність рухатись, і наші лихі наміри, навіть якщо заворушаться, приведуть не до чого іншого, як лише до сновиддя, яке практично не заподіює ніякої шкоди; в такій ситуації справді немає нічого тривожного, і це підтверджує дуже розважлива, пов’язана, проте, з ніччю, а не з життям сновидь, заувага самої людини: «Це лише сон». Тож ми не зважаємо на нього й спимо собі далі.

По-третє, згадавши наше уявлення, що сновидця, який бореться з власними бажаннями, можна зобразити як спільноту двох різних, але внутрішньо чимсь тісно поєднаних осіб, ви зрозумієте ще один із можливих способів, яким через справдження