Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

"Віче архимагів нарешті повертається з канікул і займеться законотворством. Вони обіцяють нарешті вирішити наболіле питання про мораторій на вступ вовкулаків до королівської дружини."

"Лепрекона О'Конора сильно відлупцювали біля його офісу. На запитання про підозрюваних слідчі заявили, що мотив є в половини міста, а інша половина просто поїхала у відпустку."

Я переглядав ці дивні новини й посміхався. Було відчуття, наче доторкнувся до чогось таємничого, фантастичного. Перегорнувши сторінку щотижневика, я натрапив на міжнародні новини:

"Знову відбувся прорив Хаосу на сході Королівства Русь. Культ Молоха, що захопив цю територію, заспокоїв міжнародну спільноту, заявивши, що якийсь дурний адепт помилився з викликом демонів, і вони його зжерли. Інцидент вичерпано. Лорд Стюарт з Британської Імперії прокоментував, що нехай би ті демони пожерли їх усіх, і одразу в світі стало б спокійніше. На це князь Гагарін, міністр зовнішніх зв'язків Російської Імперії, заявив, що хоча вони й не мають жодного стосунку до подій на сході Королівства Русь, але закликають гуманніше ставитися до сектантів і одержимих із Культу Молоха."

"Міністерство зовнішніх зв'язків Князівства Білорусь знову виступило з регулярною нотою протесту до Королівства Русь стосовно назви королівства. Вони заявляють, що королівство узурпувало назву, на яку вони також мають право. Цікаво, що тиждень тому з такою ж самою нотою протесту вони зверталися до Великого Князівства Литовського стосовно їхньої назви. Логіку в їхніх діях годі й шукати."

"Всевидяче Око виявило нове гніздо вурдалаків на території Кримського півострова. Російська імперія заявила, що нічого там немає, і жителі під їхньою окупацією живуть щасливо й у повній безпеці."

"Досі розгрібають наслідки битви архимагів в Імперії Цин. Постраждало близько десяти мільйонів простяків. Імператор намагається максимально правдоподібно приховати таку масштабну магічну катастрофу."

- Немов читаю фантастичний бойовик, - зітхнув я й похитав головою.

- А що ти думав? Майже все, що відбувається у світі простяків — це лише наслідки подій у магічному суспільстві, - кивнув домовий, допиваючи молоко. - Зараз такі часи, що навіть простяки не назвали б їх спокійними. А те, що відбувається в середовищі магів, ти вже відчув на собі.

Я кивнув і почав мовчки розглядати чорно-білі картинки, які ворушилися. Якісь люди виглядали з-за краю фотографії, потім намагалися сховатися. На картинці з якоїсь печери вискакували потворні постаті, очевидно, ті самі вурдалаки. І щось мені ці картинки нагадували...

- Слухай, Лаврентій. А в Британській Імперії не було чогось типу "хлопчик, який вижив"... Або чогось на кшталт цього? - невпевнено запитав я.

- Е? - здивовано застиг гуртожний з недоїденим печивом. - Який хлопчик? Вижив і вижив... Ти он також вижив. Ти про себе питаєш? Ти про що, взагалі?

- Ну, там типу темний лорд його вбив, потім він воскрес, і намагався вбити одного хлопчака... - знітився я і говорив все тихіше й тихіше. - Ти таких новин не зустрічав? Було таке чи ні?

- Британська імперія – це ж чорт зна де, – здивувався Лаврентій. – Навіть якщо й був там якийсь темний чаклун, якого потім вбили, навряд чи про таку дрібну новину у нас написали б.

- Ну, мабуть, – зніяковів я.

- Не забивай собі голову. У нас ще повно роботи, – домовий гучно поставив порожню склянку на стіл. – Я ж усе-таки взяв Федю помічником. Непоганий чорт, хоч і ледачий. Тепер мені легше шукати злиднів. Знайшли всіх, тому сьогодні влаштуємо велике полювання.

- Усіх – це добре, – посміхнувся я. – І помічник – це теж добре. Але ж ти казав, що чорти задарма не працюють. Чим розплачуватися будеш?

- Ну... – знітився домовий. – Звісно, це не дуже добре. Але я дозволив йому потроху брати життєву силу з тих, хто випиває в гуртожитку.

- Але ж це небезпечно! – здивувався я.

- Вона відновлюється поступово. Якщо брати потроху, то, окрім поганого самопочуття, нічого не буде, – розвів руками Лаврентій і заговорив швидше, ніби намагаючись виправдатися. – Федя клявся й божився, що тільки так із клієнтами й працює: потроху. А простяки це просто звалюють на важке похмілля. І це навіть корисно – менше зловживатимуть. До того ж, формально у нас у гуртожитку зловживати алкоголем заборонено. Так що це буде як покарання за порушення. Але тепер удвох ми зможемо нормально контролювати приміщення і, нарешті, все тут доведемо до ладу.

- Лаврентію, хто-хто, а я тобі дорікати точно не буду, – заспокоїв я його. – Я вірю, що ти все зробив як треба. Давай краще підемо й покінчимо з цими злиднями.

Ми пройшли по коридорах і підійшли до дверей однієї з кімнат.

- Юлька? Серйозно? – здивувався я, вирячившись на знайомі двері своєї одногрупниці. – Я б на їхньому місці вибрав більш просту ціль.

Юлька була заучкою. Можливо, великим талантом цю маленьку худорляву дівчину Бог і не нагородив, але вона все компенсувала своєю працьовитістю. Днями й ночами вона сиділа за підручниками, викликаючи у інших студентів спочатку насмішки, потім – повагу, а ще пізніше – співчуття. Іноді її сусідам доводилося примусово вкладати її спати, бо під час сесій вона була схожа на сонну, голодну і виснажену дитину. Незважаючи на те, що вона й так усе вивчила, вона продовжувала зубрити, невпевнена у своїх знаннях.

- Зачинено, – сказав я, потягнувши двері.

- Тихіше, – прошепотів домовий, провівши рукою біля дверей, і замок тихенько клацнув. – Вона спить. Не треба її будити, нехай виспиться, бідолаха. А ми обережно схопимо злиднів, які їй заважають.

- Я б теж не проти виспатись, – пробурмотів я. – Але до мене ти такої турботи не виявляєш.

Лаврентій іронічно посміхнувся і тихо відчинив двері. Навшпиньки я прокрався в кімнату. На одному з ліжок, закутана в ковдру до самого носа, солодко сопіла і плямкала уві сні Юля. Ліжко її сусідки було складене. Очевидно, зараз дівчина жила сама. Багато хто вже з'їхав із гуртожитку або поїхав на канікули додому чи на море. Тому до осені в будівлі було доволі порожньо.