Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 51. Новий директор

Понеділок настав з приємною втомою й післясмаком тріумфу. Презентація минула блискуче, усі ще обговорювали найяскравіші моменти, хвалили команду дизайнерів, а головне — Ніку. Її ідеї були основою концепції, і навіть найприскіпливіші гості з Києва визнали: це прорив.

Ніка ходила зосередженою, але в очах жевріло щось тепле — гордість, що все вдалося. Вона намагалася вигнати з думок вчорашній вечір і Адріана, але той погляд… той біль і спрага в його очах не йшли з голови.

— Усім зібратись у конференц-залі! — пролунав голос адміністратора.

Маша зиркнула на Ніку, вони переглянулись і пішли разом.

У залі вже зібрався увесь персонал. Пан Мельник стояв попереду, усміхнений і збуджений, немов мав оголосити щось справді важливе.

— Дорогі колеги! — почав він. — Після такого вдалого старту ми маємо рухатися далі, і компанія вирішила, що для якісного завершення цього масштабного проєкту нам потрібен новий керівник — генеральний директор. Людина, яка візьме на себе повну відповідальність за процес до фіналу.

У залі повисла тиша. Хтось перешіптувався, хтось напружено чекав. Ніка стояла, злегка зведши брови. "Хто ж це буде?"

— І я з радістю представляю вам цю людину… — Мельник зробив паузу. — Адріан Романенко.

Мовчання. А потім… вибух шепоту. Очі Ніки розширились. Вона ледь не втратила рівновагу, а Маша, що стояла поряд, несвідомо стисла її руку.

— Це… жарт? — прошепотіла Ніка, губи її тремтіли.

— Не жарт, — промовила Маша глухо. — Це… справжній капець.

У дверях з’явився він.

У строгому темному костюмі, з впевненим поглядом і ледь помітною усмішкою, Адріан повільно ввійшов у зал. Він не дивився ні на кого, окрім Ніки. І саме в цей момент вона зрозуміла: він не поїхав. Він залишився. І тепер — поруч. Назавжди.

— Радий бути частиною вашої команди, — спокійно промовив Адріан, зупинившись поряд з Мельником. — Я переконаний, що разом ми зробимо щось справді грандіозне. А ще я знаю, що тут працюють найкращі спеціалісти в країні. І я вже знайомий з деякими з них.

Його голос був глибоким, спокійним. І в ньому звучала впевненість хижака, що йде за здобиччю.

Ніка відчувала, як тремтять її коліна. Вона сподівалася, що він поїде. Що це було просто випадкове зіткнення з минулим. Що більше вона ніколи не побачить тих очей. Але тепер — він поруч. Щодня. Щогодини.

Адріан зробив крок уперед і знову глянув прямо на неї.
І в його очах палало одне: "Цього разу я тебе не відпущу."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍