Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

— Трішки покусай, миле щеня! Вкуси там! Давай! — підбадьорювала вона мене… Раптом вона забилася в судомах! Й почала стиха постогнувати… Там, куди я занурювався, я відчував смак лайна разом з яйцем… Мене душив целулоїдний комірець… Вона витягла мою голову з катакомби… Я повернувся на світ… Я був весь наче в мастилі, липкий аж до брів…

— Давай! Роздягайся! — наказала вона. — Знімай усе! Я хочу бачити твоє прекрасне маленьке тіло! Хутко! Хутко! Ти не шкодуватимеш, мій шибенику! Ти ж незайманий? Правда, моє золотце? Побачиш, як я кохатиму тебе!.. О, мале звірятко!.. Ти більше не підглядатимеш у шпарини!

Чекаючи на мене, вона з нетерплячки совала сідницями!.. Вона збила всю перину… Просто вампір… Усе знімати я не наважився. Лише клятий целулоїд, який мені надто муляв… Та ще куртку й камізельку… Вона сама повісила їх біля ліжка на бильці стільця… Я не дуже хотів знімати із себе всі лахи… як то робив Антуан… Я знав, що в мене задниця в лайні та ще й брудні ноги… Я чув, як від мене тхне… Аби вона не наполягала, я хутчіш накинувся на неї, вдаючи палкого коханця, виліз на неї, обхопив, засопів… Я став робити, як Антуан, але значно обережніше. Я відчував, як мій прутень крутиться в різні боки. Я м'яв це желе… Головка десь загубилася… Я боявся пхати туди пальці… Та довелося… Я весь час губив те місце… Нарешті потрапив… Якось зовсім непомітно… Вона душила мене своїми цицьками! Хотіла, щоб було на повну котушку… Я просто задихався, як у пічці… Вона хтіла ще… Геть мене не жаліла… Навпаки, ще й дала мені ляпаса…

— Давай, голубчику! Пхай туди! Глибше! Ну! У тебе ж чудовий здоровенний прутень!.. Ах! Ах! Як ти мене рвеш, скотино… Порви мене! Порви! Ти будеш їсти моє лайно? Скажи мені «так». О! О! Ах! Ти добре мене пораєш… Мій бичок!.. Мій маленький засранець!.. Так дуже добре! Правда!» Я кінчив… Не міг більше!.. Я задихався… Вона хекала мені просто в обличчя… Від її поцілунків у мене весь рот уже був повний часнику… рокфору… Вони жерли ковбасу…

— Насолоджуйся, мій дорогенький! Ах! Насолоджуйся!.. Кінчимо разом! Дивись! Не витягай його, свого скарбу!.. Все в мене!.. Давай! Не бійся…» Вона несамовитіла, вертіла стегнами… Майже лягла на мене… Я відчув, як у мене знову встає. І подумав собі: «Оце так!..» Я ніби зомлів… миттєвий спалах… я вирвався… все пішло назовні. Бризнуло… просто на її черево… Хотів затиснути… у мене всі руки були в цьому… «Ага, малий розбійнику, розбишако!» — вигукувала вона… — Брудне огидне жабеня!.. Йди-но сюди, я тебе витру!..» І вчепилася за прутень… Присмокталася до голівки… Все висмоктала… їй це подобалося… «О, яке воно смачненьке в тебе!..» — крикнула вона під кінець. Вона обмацала мою мошонку… полоскотала в складках… Їй хтілося ще. Вона лізла коліньми мені на стегна, гнулася, витягувалася, була спритна, як кішка, незважаючи на свої товсті ляжки. Із силою тягла на себе…

— Я сама тебе натягну, малий нікчемо!.. — сказала вона. Запхала мені в дупу два пальці… Й почала ґвалтувати, повний абзац!.. Ця курва так розпалилася, що, здавалось, уже ніколи не кінчить!..

— О! Мені треба підмитися!.. — раптом приспічило їй. Вона сплигнула на підлогу й вискочила з кімнати!.. Я чув, як задзюрчало на кухні… Підмивалася під умивальником… Гукнула мені: — Почекай, Лулу!.. Я не став баритися… Натягнув своє дрантя… Схопився за двері, розчахнув їх і опинився на сходовому майданчику!.. Я біг, перескакуючи через чотири сходинки… На останньому диханні. Вилетів на вулицю. Озирнувся… Відхекався… Й неквапно рушив до Бульварів.

Коли вже дійшов до театру «Амбіґю», то нарешті сів! Підібрав із землі газету. Почав читати… Знічев'я… Мацнув кишеню… Несамохіть… Вдихнув… Помацав ще раз… Я більше не відчував ґулі… Помацав другу… Те саме! Його в мене більше не було!.. Мій футляр зник! Я в паніці почав обшукувати всього себе… Обмацав усю підкладку… Штани. Ззовні… Зсередини… Помилитися я не міг!.. Зайшов до вбиральні… Повністю роздягся… Повертався тим і тим боком… Нічого!.. Це не сон!.. Кров похолола в моїх жилах… Я присів на сходи… Оце так влип… По саме нікуди!.. Обібрали, як щура!.. Я знову повернувся на старе місце… Й повторив усе ще раз!.. Я вже не довіряв собі… Намагався згадати всі подробиці. Я добре пришпилив футляр… У глибині внутрішньої кишені. Перед тим, як я спустився вниз з Робером, я ще його промацував!.. Шпильки зникли!.. Та витягли не лише їх!.. Тут я згадав, як дивно вона весь час притримувала мою голову… А з іншого боку стільця? Вона працювала однією рукою… До мене поступово почало доходити… Аж підступила нудота… Мене охопив страшенний переляк, справжнісінький жах. Мене почало трясти сильніше, ніж тридцять шість коней трясуть омнібус… Трусилася навіть головешка… Та що з того… Я знову взявся за пошуки… Не може бути, щоб мій футляр випав сам, вислизнув на землю, адже я його так ретельно пришпилив!.. Ні!.. Окрім того, англійська шпилька так просто не відкриється!.. Та ще й цілих три!.. Це не так просто!.. Аби переконатися, що це не сон, я побіг назад до площі Республіки… Коли я примчав на вулицю Ельзевір, нагорі нікого вже не було!.. Вони вже пощезли… Я чекав їх на сходах… Може, вони повернуться до сьомої години?.. Ніхто не прийшов…

Я спробував розібратися в значенні тих уривків слів та вчинків, які збереглися в пам'яті… Потроху я все пригадав… Задумав це Антуан? Чи малий Робер?.. Може, це вони все влаштували?.. Гади… Коли я підвівся, то вже не відчував під собою ніг. Ішов вулицею, як п'яний… На мене озиралися перехожі… Я довго стояв, заховавшись у тунельчику біля брами Сен-Дені, не наважувався вилізти з діри… Здалеку я спостерігав за омнібусами, що пропливали у хвилях спеки… Мені стало геть млосно… У Пасаж я повернувся зовсім пізно… Сказав, що в мене болить живіт… Таким чином уник розпитувань… У мене справді почалися такі спазми, що я не міг заснути… Наступного ранку я пішов дуже рано, мені не терпілось про все дізнатися…

* * *

Коли я зайшов у майстерню, уважно подивився на всіх трьох… У них був цілком безтурботний вигляд… і в цієї курви… і в Антуана… і в пацана!.. Коли я оголосив їм, що коштовність загублено… Вони були просто ошелешені!.. Для них то був як грім серед ясного неба…

— Як, Фердінане? Ви впевнені? Ви добре подивилися в себе?..