Галина Левтер - Ванілька , Галина Левтер

Уривки телефонної розмови дзвенять у вухах. Голос тієї дівчини, її впевненість... Невже це правда? Ларс, мій Ларс, з усіма його обіцянками, з його ніжними поглядами... Як він міг? Серце стискається від болю. Я хочу кричати, плакати, але сльози більше  не течуть. 
Мозок відмовляється вірити в  те, що я знову потрапила у вир обману, інтриг, підступу.  Чужа країна, чужі люди і звичаї. Я наївно вірила, що більше ніколи не зіткнуся з тими проблемами, які були в Україні. Дурненька, еге ж? 
Я знову сьорбаю Мудрагельковий чай і думаю про Ларса. Може, це сон, нічне жахіття, з якого я скоро прокинусь? Ларс приїде з букетом ромашок, привезе мої улюблені цукерки, ми заваримо по півлітровій чашці капучіно і дивитимемося разом якийсь смішний фільм.
Я розповім йому про дитятко і ми будемо щасливо очікувати на його появу. А що з Мудрагельком? Він стане хресним таточком нашого малюка.  Не можна ж ображати мого Надійчука. Так цікаво, що з ним до останнього надієшся на краще, а часом він виступає тією останньою надією, після якої лише Господня допомога стоїть.
Омелян… Так дивно. Скільки ще пройде часу, щоб мені не боліло всередині від згадки його імені? Чим лікується  сердечна хвороба під назвою «Мудрагелько». А може це я хвора на всю голову, бо переконала себе, що люблю Ларса, коли, наче божевільна, продовжую думати про Надійчука? 
Ларс правий. Мені варто розібратися з минулим, аби воно не псувало майбутнього. На жаль, теперішнє настільки жахливе, що ніякі розбірки з минулим не допоможуть це змінити. Розумію, Ларс настоюватиме щоб Мудрагелько зник з нашого життя. Але я не впевнена, що цього хочу. А от взнати хто та діваха, яка заявила, що спить з Ларсом дуже хочеться!  
Боженько, а Мудрагелько як  зможе поговорити з кимось? Хіба він знає німецьку? Ще й свій телефон йому довірила? 

Зиркнула по вікнах. Омелян йшов з паном Бертхольдом і ще якимось чоловіком.
Ооо! От і розібрався!
Я вискочила з авто і кинулася до Бертхольда.
— Що з Ларсом? Як він? Що сталося з ним взагалі? 
— Привіт, Штефі… Це пан Домінік Тіплер, дядько Ларса. Він перший зміг добратися до лікарні.  
— Приємно познайомитися. Я — Штефі, дівчина Ларса.
Домінік простягнув мені руку для привітання.
Я злегка потисла руку й глянула у втомлені, очі чоловіка, який ховав  засмучений погляд за окулярами тонкій чорній оправі. 
— Стефаніє!  — мовив Бертхольд. — Там Тереза зібралася сюди приїхати, щоб тебе  підтримати. Вона десь в центрі застрягла. Я поїду її зустріну, бо ж хвора дівка, а вдома не сидиться. Я так розумію, пан Надійчук —  близький друг твоєї сім'ї. Я залишаю тебе на його піклування та на пана Тіплера. Він тобі все розкаже і все пояснить. Ти не проти?
— Як я можу бути проти? Тим більше, стільки людей готові підтримати мене і Ларса!

Флоріан Бертхольд — ніжність і ангельська доброта. І як він може так стійко переносити людські страждання і допомагати в горі?  

Домінік Тіплер викликав почуття страху. Суворий на вигляд чоловік років сорока  час від часу поправляв  окуляри і то закладав руки за спину, то  складав їх у замок перед собою.
Флоріан пішов шукати своє авто. Надійчук віддав мені мобільний. Домінік запропонував пройтися до найближчої кав'ярні для розмови.
Ні пити, ні їсти мені не хотілося. Чоловіки себе дивно поводили і я хотіла почути хоч щось про Ларса.
Коли вони зручно виростити мене у м'якому кріслі, Омелян сів поруч, а пан Тіплер пішов замовити щось для нас всіх.
— Чого мовчиш? — питаю Мудрагелька. —  Що з Ларсом?
— Бертхольд  і Домінік сказали, що  твій рудоволосий бойфренд поки живий!
— Слава Богу! Як ти їх знайшов? 
— Твій телефон допоміг.
— Як ти порозумівся з ними, коли німецької не знаєш?
— Хе.
— Кажи, не томи душі!
— Пальцями тиць-миць, і все в порядку!
— Ти…
—Хе… хе …Бачив твого Бертхольда раніше.
— Він не мій. 
— Ну добре, тоді твоєї подруги.
— Він її  орендодавець і можна сказати опікун.
— Ага. Тсс…
Підійшов пан Тіплер. Він поставив тацю з трьома чашками. Дві кави та ромашковий чай. 
«Люди, ви серйозно? Я теж кави хочу! Ви мені ще валер’янки накапайте у пійло для повного щастя».
— Пане, скажіть як Ларс! Чи можуть мене пустити до нього? Я — його дівчина.
— Дівчина?  — почав Домінік.— Кхем… Штефанія, правильно я запам'ятав?

— Так...

Початок розмови з дядьком Ларса мені не сподобався. Зазвичай після такого йде щось неприємне.

— Як тобі це пояснити…

Продовження звучить ще фантастичніше, ніж початок.

— Ти виглядаєш не так.
— Я декілька раз фарбувалася в руду, а потім поверталася до свого природнього кольору. — говорю дурниці, боячись почути, що я в Ларса не єдина.
— Не у волоссі справа. 
— Тоді в чому? — питаю, наче дитина.
— Не схоже, що ти палка прихильниця мотоциклів і шкіряного одягу.
Я лиш брови підняла та очі витріщила.  Мудрагелько стиснув мою ліву руку, яка зминала  і розминала край мого светра під столом.
— Ларс  декілька  разів мені розповідав про дівчину, яка може обігнати всіх хлопців з його байкер-клубу.  — продовжував Домінік 
(простота якого мене вражала!).  — Декілька разів я бачив їх разом, тому не втримався і наїхав на племінника з розпитуваннями, що це за панянка, з якою він тискається на очах у всього міста, бо справа  була на зупинці громадського транспорту. А наша фірма на другій стороні того місця рила  канаву для прокладки нових каналізаційних труб. Парочка мило посміхалася, а дівчина представилася Фатімою. Вона, точно не ти. А сьогодні  ось Бертхольд обрушив на мене інформацію стверджує, що Ларсова обраниця — інтелігента молода дівчина, яку звати Штефанія.  Флоріан вказав мені на тебе. Скажу відверто, я трохи розуміюся в людях, і побачивши тебе, маю лиш одну думку: ти заслуговуєш кращого хлопця, ніж руде чудо, яке любить аби його няньчили! Я не ліз у справи племінника, але не знати коли і де Ларса і Фатіму здаля помітила Алессія.  Мамка всі мізки хлопцеві виїла, аби привіз свою дівчину на знайомство з ними. Ось на Різдво мали бути посиденьки.