Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Повелитель Шалластхадара вийшов за межі магічного кола та попрямував до виходу з підвалу.

— Чудова робота, мій Повелителю, — прошелестів Нес-Ашшад, що спостерігав за підняттям. — Вільна течія Джерела, помножена на ваш природний талант — і дійсно масове підняття, як результат. Я не помилився, назвавши вас кширр-тассом. 

— Обійдемося без формальностей хоча б наодинці, — скривився Суртаз. — Мій ранг наразі хоч і вищий, але у тебе — досвід та знання.

Ліч видав свистячий смішок і клацнув пальцями. 

— Як… тобі буде завгодно. Керуватимеш самостійно чи передаси комусь іншому?

— Мабуть, передам, — задумливо промовив некромант. — Приймеш собі?

— Матиму за честь, Повелителю, — схрестивши кістяні руки на грудях, Нес-Ашшад ледь помітно хитнув черепом у шанобливому кивку.

— Щоправда, — Суртаз не втримався від ніякової усмішки, — тобі спочатку доведеться навчити мене, як це взагалі робиться. 

— О, це нескладно насправді, — ліч стрепенувся, ніби щось почувши. — Якщо трохи зачекаєте — приблизно за півгодини я допоможу позбутися цієї прогалини в знаннях.

— Гаразд, — кивнув некромант. — Я буду у себе.

Нес-Ашшад знову кивнув та статечно полетів геть. Суртаз же, вирішивши трохи відпочити, вирушив в протилежному напрямку, до своєї кімнати. Поринувши в передчуття отримання ще одного шматочка дорогоцінного знання, він не одразу звернув увагу на знайомі голоси, що лунали з одного з бокових коридорів. Піддавшись спалаху цікавості, Повелитель Шалластхадара зупинився та прислухався.

— …невиправданий ризик. Якщо… — Суртаз був певен, що почув голос В'єррна. Судячи з тону, ер'єт-тасс нервував.

— Зі мною нічого не станеться, — холодно перервав його другий голос. Некромант визначив, що належав він Реомару.

— Годі читати мої думки, — прошипів крізь зуби його співрозмовник. — Ненавиджу, коли ти це робиш.

— Тому що ти не вмієш захищатися, — незворушно промовив вищий вампір.

— Не відбалакуйся, — напружено промовив В'єррн. — Який упир тебе вкусив, що тобі раптом закортіло вдарити по табору імперців першим? Там інквізитори. Ірілатассар, врешті-решт!

— Саме тому і закортіло, — Суртаз вловив у голосі Реомара зверхню посмішку. — Там Ірілатассар, навколо якого… — тон вампіра став вкрадливим, — занадто мало людей.

— Зрозуміло, — приречено зітхнув бойовий некромант. — Сказав би одразу, що хочеш помститися за Шаддаера, а не оці всі виправдання військовими хитрощами… — В'єррн зітхнув. — Невже ти не вважаєш, що це пастка?

— Я вважаю, що Ірілатассар просто став занадто самовпевненим. 

— Можливо, — знову зітхнув бойовий некромант. — Але я все одно прошу тебе цього не робити. Або хоча б узгодити це з Повелителем. Раптом хоча б він зможе тебе переконати чи, врешті-решт, залишить тебе при собі.

— Планування, координування та завдання запобіжного удару входять до переліку повноважень Хранителя кордонів, — процідив вампір. — І не вимагають обов'язкового узгодження.

— Знову ти за своє… 

— І я піду не один, — незворушно продовжив Реомар. — Зі мною буде Шеадда зі своїм крилом у повному складі. Її здібності до ментального впливу допоможуть впоратися з інквізиторами.

— Роби як знаєш, — буркнув ер'єт-тасс. — Але знай, що я це не схвалюю.

— Я знаю, — судячи з інтонації, вампір знову посміхнувся. — Твої думки…

Розмова перервалася звуком квапливих кроків, і незнайомий голос звернувся до В'єррна, після чого некромант з вампіром пішли далі коридором. А Суртаз стояв та розмірковував про те, чи дійсно ці двоє його не помітили. Реомар цілком міг відчути його присутність, але не викрив цього. Втім, випадково виявлена властивість Корони — ментальний щит — могла захистити його від виявлення. Тому за відлунням думок вампір точно його би не відчув. А от дихання та кроки… Хіба що увага Реомара була зосереджена на суперечці.

Втім, навіть якщо відчув, то вироблена Суртазом звичка зберігати незворушний вигляд за будь-яких обставин напевно може послужити йому добру службу, якщо в цьому виникне потреба. Прямуючи до своєї кімнати, Повелитель Шалластхадара був змушений визнати, що певною мірою навіть зрадів, що йому не довелося брати участь у цій суперечці. 

З одного боку, він розумів і певною мірою навіть підтримував бажання Реомара помститися Ірілатассару, водночас послабивши нападників, поки основні сили ще досить далеко. З іншого ж, Суртаз визнавав справедливість підозр В'єррна: розбитий у небезпечній близькості від Долини табір здавався надто ласим шматочком, навіть з огляду на присутність в ньому інквізиторів.

Погане передчуття — настільки ж гнітюче, як перед випробуванням у Мертвому Саду — не полишало Повелителя Шалластхадара, і просто так відмахнутися від нього не вдавалося. А ще Суртазу не давала спокою думка, що він взагалі не уявляв, що б могло піти не так. У разі виходу ситуації з-під контролю, вампіри би просто відійшли в туман, та й все.

Похитавши головою, некромант виявив, що десь із хвилину вже стоїть перед дверима до своєї кімнати. А коли штовхнув стулку, то побачив всередині не лише Реомара біля каміну, а ще й Нес-Ашшада, що сидів в кріслі.

— Щось сталося, Повелителю? — ліч з клацанням опустив руку на підлокітник.

— Нічого, просто… замислився і не розрахував час, — Суртаз махнув рукою, дозволяючи лічу та вампіру не заморочуватись привітанням і нагадуючи про необов'язковість дотримання етикету. — А ще, здається, я заблукав.

— Коридори фортеці попервах дійсно здаються заплутаними, так легше оборонятися, — зауважив Реомар.

— Я знаю, — кивнув Суртаз, сівши в друге крісло. — А ще я читав, що приблизно так виглядала фортеця дому Шалластхадар в рідному світі некромантів.

— Дійсно так, — підтвердив ліч. — Але особисто моя думка, що про архітектуру можна буде поговорити пізніше. Зараз є важливіші теми для обговорення. 

— Так, я просив навчити мене передачі керування піднятою нежиттю.