Ілля Вінницький - Сліпий ліс, Ілля Вінницький

І він зник у проході, який закривав фіолетовий туман.

Тарас моргнув Матвію, намагаючись запитати, що тут відбувається. Але Матвій різко рухом голови дав зрозуміти, що треба мовчати, щоб не сталося.

Знову з тих же дверей з’явилася фігура і, не відходячи далеко, затараторила:
— Я — Альс, правитель міста Виша. Вас звинувачують у вбивстві вищої істоти. Зараз обвинувач представить вам докази цієї справи, потім ми допитаємо свідків.

Після цих слів Альс зник у тому місці, звідки прийшов, мабуть, це була кімната, але замість дверей її закривав темний туман.

Через деякий час вийшов чоловік із такою ж бородою, але в червоному балахоні.
— Я — Альс, який стежить за порядком. За тим, щоб у місті Виша всі його мешканці дотримувалися закону. Вас звинувачують у вбивстві вищої повітряної істоти, оскільки вас виявили на місці злочину, і, мабуть, як нижчі істоти, ви не втрималися й напали на беззахисну та прекрасну істоту лише тому, що вона краща за вас, і вбили її!

— Та що ти несеш! — закричав Лесик. — Ми хотіли їй допомогти, і взагалі випадково туди зайшли!

— Я — Альс, який стежить за порядком. Прошу тиші в залі!

І Альс, який стежив за порядком, знову зник у темній кімнаті.

Коли його не стало, Тарас затараторив:
— Матвію, ти чого мовчиш? Ти ж тільки що хвалився, що все вирішиш, а сам язик проглинув!

— Тарасе, я тебе поважаю, але замовкни і дихай рівно. Я все думаю і намагаюся зрозуміти, що відбувається. Ви, до речі, помітили той незвичайний факт, коли нас вели містом?

— Місто в небі? Знаєш, для нас це взагалі щось неймовірне! А бентежить навіть той маленький факт, що нас, схоже, хочуть вбити, — сказав Тарас.

— Ні, не той факт, але не важливо. Я тільки зараз згадав свої відчуття й те, що бачив, відкинувши весь страх, — сказав Матвій. — У цьому місті більше нікого немає, крім цих трьох! Принаймні в самому місті.

Колись мене також вели містом як злочинця. Був літній день, усі були зайняті своїми справами, як раптом в ту ж мить зібралася юрба зірок, і мене освистували, кидаючи в мене всяким сміттям. А зараз, коли нас вели, я не пам’ятаю, щоб мій ніс когось уловив. Якби вони десь ховалися в будинках чи баштах або до нашого приходу ходили вулицею, я б відчув їхній залишковий запах, навіть якби вони з’явилися годину тому. А так там нікого. Зовсім нікого. Ніби місто давно вже мертве.

Тихо знову увійшов Альс, але тепер у зеленому піджаку, чорному краватці та з окуляром на одне око. Він почав говорити:
— Мене звати Альс! — перебив голос Матвія.

— Так, ми знаємо, як тебе звати! Що за спектакль ти тут влаштував? — не витримавши, закричав Тарас.

Меч найближчого велетня загрозливо навис над шиєю Тараса.

Альс не поспішаючи подивився на Тараса і покинув залу. Через деякий час він повернувся, але тепер у білосніжній мантії, став за ліву трибуну і сказав:
— Прошу порядку! Ведеться розслідування та суд над чужинцями, яких звинувачують у вбивстві вищої істоти.

І знову зник за свою темну ширму.

Потім він повернувся в зальному піджаку з пов’язкою на шиї.
— Як я вже казав, мене звати Альс, і я буду представляти захист обвинувачених, тобто вас. Зараз розкажіть, як усе було. Хто її заманив у пастку? Хто наніс перший удар? Ви знущалися над нею? Мені потрібно все знати, щоб вас захистити!

Матвій щось собі зрозумів і раптом заговорив, дивлячись на порожню трибуну в центрі:
— Шановний суддя, я прошу природне право на захист, яке можуть собі дозволити обвинувачені, і в якості захисника виступлю я, Матвій.

Альс у зеленому костюмі лише з-під густих брів подивився на обвинувачених і кивнув головою, після чого знову зник за ширму.

— Матвію, ти що задумав? — зашепотіли Лесик та Тарас.
— Я знаю, що роблю. Це гра, і я спробую в неї зіграти.

Через деякий час на центральну трибуну вийшов у білому вбранні так званий суддя.

Матвій, як і говорив у порожнечу, не відводив погляду від трибуни, ніби довго чекав відповіді від свого співрозмовника.
— Ви маєте таке право на свого захисника, але майте на увазі, що професійний захисник, такий як Альс, більше не зможе вам допомогти. А він — професіонал у своїй справі.

— Нам це підходить. Я буду говорити від імені захисту і прошу звільнити мене з лави підсудних, щоб мені було зручніше захищати обвинувачених і самого себе, оскільки я виступаю як захисник.

Альс завмер, ніби заснув, очевидно, довго думаючи над тим, що йому сказав Матвій.

В одну мить чорний туман відпустив руки Матвія. Він потер суглоби, підвівся і підійшов до Тараса та Лесика.

— Матвію, ти що задумав? — не розуміючи, запитав Тарас.
— Я точно не знаю, але, схоже, вони тут грають у якусь гру чи спектакль. Вони дотримуються правил, можливо, зможемо на цьому якось виїхати.

— А ти думаєш, у нас все ж є шанс? — запитав Лесик.
— Ну, думаю, якийсь шанс я знайду.

— Лесику, ніколи не можна здаватися, — сказав Тарас. — Хоч я й сам іноді забуваю про вікову мудрість.

Альс мовчки зник за ширму і через деякий час повернувся, але тепер у червоній мантії, став за праву трибуну.
— Я — Альс, і я буду вести справу про вбивство вищої істоти в якості обвинувача. Так, розкажіть нам, як ви її вбили, де взяли зброю і хто наніс удар?