Руслан Баркалов - Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов

З приходом осені і додатковою роботою, Влад все менше появлявся на полі. Пасла Настя. а він лише зрідка приходив. А ще рідше сидів разом з іншими.

Часу не було і в Ілони. Вона поступила на державну. І тепер треба було гризти граніт науки рік за два. А так як пари тривали майже до половини п’ятої, то часу ні на що просто більше не залишалося. Тай Влада вона бачила вкрай рідко.

Правда, якось він запросив Ілону до себе в гості. Але вона не могла прийти. Все ж таки контрольні самі не напишуться. Їх таки треба вивчити. І тому мусила просидіти увесь недільний день біля книжок.

Сказати що Ілона зубрила – було б обманом. Вчилася як і всі. Але стипендія була великим позитивним стимулом. А ще кажуть, ніби гроші не нічого не міняють. Хоча то і не великі. Але все ж свої, власні.

Крім того, треба було виправдовувати мамину довіру. Бо як не як а поступити на державну помогли мамині знайомства а не її власні «глибокі знання» на екзаменах. Тож треба тепер аби ці знайомства не накрилися позором в лиці її мами.

А ще, в кінці були екзамени. І дівчина хотіла їх здати добре. А раптом вона через два роки захоче поступати в інститут. Ні, звичайно, це була лише така собі мрія. Але ж буває і так. а чого ні! Тай Влад теж постійно говорив, що перш за все навчання а вже потім їхні стосунки.