Томас Харріс - Червоний Дракон

– Сердитеся, капітане? – вставив Кроуфорд.

– Я? Чого б це? Ми відстежуємо для вас телефонний дзвінок і хапаємо одного довбаного репортера. А тоді ви не висуваєте йому жодних обвинувачень. Укладаєте з ним якусь угоду, і він шквариться просто перед редакцією своєї скандальної газетки. Тепер і решта часописів ставляться до нього так, наче він їм за рідного сина був. А ми й собі отримали вбивство від Зубного ельфа, прямо тут у Чикаго. Прекрасно. «Зубний ельф у Чикаго», дідько. До півночі ми ще отримаємо шість випадків ненавмисної побутової стрілянини – п’яний чоловік намагається прокрастися додому, дружина чує шум, бах! Може, Зубному ельфу сподобається в Чикаго, і він вирішить трохи тут затриматись, повеселитись.

– Можна чинити так, – сказав Кроуфорд. – Чубитися, ятрити комісара поліції та федерального прокурора, ятрити дупи – собі та вам. Або можна заспокоїтись і спробувати піймати цього виродка. То була моя операція, вона звелась на лайно, і я про це знаю. З вами таке бувало, тут, у Чикаго? Я не хочу з вами сваритися, капітане. Я хочу його піймати й поїхати додому. А чого хочете ви?

Осборн посунув кілька дрібничок на столі: склянку для ручок, фотографію дитини з лисячою мордочкою в оркестровому однострої. Тоді він відхилився на спинку крісла, стиснув губи, випустив із рота повітря.

– Наразі я хочу кави. Ви, хлопці, хочете кави?

– Я не проти, – сказав Кроуфорд.

– І я теж, – додав Ґрем.

Осборн передав їм пластикові стакани. Указав на стільці.

– У Зубного ельфа мав бути фургон чи мікроавтобус, аби перевозити Лаундза в тому інвалідному кріслі, – сказав Ґрем.

Осборн кивнув:

– Автомобільні номери, що їх бачив Лаундз, було викрадено в Ок-парк85, з вантажівки з ремонту телевізорів. Він узяв комерційний знак86, тож мав почепити його на вантажівку чи фургон. Замінив номери на ТВ-фургоні іншим, викраденим номером, аби не так швидко помітили пропажу. Хитрий він, цей хлоп. Одне нам відоме точно: він відкрутив номери з ТВ-фургона вчора вранці, десь після восьмої тридцять. Ремонтник зрання заправився й розплатився за пальне кредиткою. Заправник записав на талоні справжній автомобільний номер, тож знак викрали вже після заправки.

– Ніхто не помітив вантажівки чи фургона? – спитав Кроуфорд.

– Ні. Охоронець при «Базікалі» ніц не бачив. Йому б спортивну боротьбу судити, з такою увагою. Першими до «Базікала» прибули пожежники. Вони тільки вогонь і виглядали. Ми зараз розшукуємо нічних працівників у кварталі «Базікала» та в тому районі, де у вівторок уранці працював ремонтник. Сподіваємось, хтось бачив, як той хлоп поцупив номери.

– Я хочу ще раз глянути на крісло, – сказав Ґрем.

– Воно в нас, у лабораторії. Я туди зателефоную.

Осборн трохи помовчав і продовжив:

– Лаундз був не з боязких, треба віддати йому належне. Запам’ятати автомобільний номер і видати його в такому стані. Ви чули, що Лаундз сказав у лікарні?

Ґрем кивнув.

– Не хочу зайвий раз вас тикати носом, проте я маю переконатися, що ми правильно все розібрали. Що, по-вашому, він сказав?

Ґрем монотонно промовив:

– Зубний ельф. Ґрем мене підставив. Сука, він знав. Ґрем мене підставив. Сука, він поклав мені руку на плече, на фото, як, блядь, улюбленцю.

Осборн так і не зрозумів, як Ґрем почувався через це. Тож поставив наступне питання:

– Він мав на увазі фотографію з «Базікала», де ви з ним разом стоїте?

– Певно.

– Звідки в нього такі думки?

– Ми з Лаундзом не ладнали.

– Але ж ви так приязно дивитесь на нього на фотографії. Спершу Зубний ельф убиває домашнього улюбленця, так?

– Так.

Ґрем подумав, що кам’яний лис нівроку кмітливий.

– Шкода, що ви його не прикрили.

Ґрем нічого не відповів.

– Лаундз мав уже бути з нами на той час, коли Зубний ельф побачить «Базікало», – сказав Кроуфорд.

– Ви можете ще якось потрактувати його слова, що ми могли б цим скористатися?

Ґрем виринув звідкись із далечини й мусив подумки повторити питання Осборна, аби дати відповідь:

– Зі слів Лаундза ми можемо дійти висновку, що Зубний ельф прочитав «Базікало» до нападу на Лаундза, правильно?

– Правильно.

– Якщо покласти за основу, що його роз’ятрило «Базікало», то вам не здається, що він мав спланувати цю оборудку з великим поспіхом? Випуск вийшов із друкарні в понеділок уночі, він викрадає автомобільні номери в Чикаго у вівторок, імовірно вранці, і нападає на Лаундза у вівторок після полудня. Про що це нам говорить?

– Про те, що він прочитав газету одразу після виходу, або ж про те, що йому їхати було недалеко, – відповів Кроуфорд. – Він побачив «Базікало» тут, у Чикаго, або деінде вже в понеділок уночі. Пам’ятаймо, що його цікавила саме колонка особистих оголошень.

– Або він уже тут був, або приїхав на машині, – сказав Ґрем. – Надто швидко він дістався Лаундза зі своїм великим старим візком, який не провезеш на літаку – він навіть не складається. Тож він не летів сюди, аби потім викрасти фургон, викрасти номери для фургона й шукати по всіх усюдах антикварне інвалідне крісло. У нього вже мало бути це крісло – нові моделі не придатні для його задуму.

Ґрем підвівся й став крутити шнур венеціанських жалюзі, поглядаючи на цегляну стіну по той бік вентиляційної шахти.

– Він уже мав те крісло, або воно постійно було в нього в оці.

Осборн почав було ставити питання, та вираз на обличчі Кроуфорда змусив його зачекати.

Ґрем в’язав на шнурі вузли. Руки тремтіли.

– Постійно було в нього на оці… – підказав Кроуфорд.

– Угу, – мовив Ґрем. – Ясно, що… задум розпочався з крісла. З вигляду, з самої думки про крісло. Ось звідки взялася ця ідея, поки він міркував, що зробить із цими мерзотниками. Фредді котиться вулицею у вогні – ото б мало бути видовище.

– Гадаєш, він усе бачив?

– Може. Точно бачив іще до того, як зробив, ще коли роздумував, як саме вчинить.

Осборн дивився на Кроуфорда. Кроуфорд був непорушний. Осборн бачив цю непорушність, і Кроуфорд не бажав псувати враження.

– Якщо той візок уже в нього був або він весь час його бачив… можна перевірити притулки для старих, підключити відомство зі справ ветеранів, – сказав Осборн.

– Ідеальне крісло, аби тримати Фредді в нерухомому стані, – мовив Ґрем.

– І довго тримати. Він зник на п’ятнадцять годин і двадцять п’ять хвилин, – додав Осборн.

– Якби він хотів тільки опрягти Фредді, то це можна було б і в гаражі зробити, – продовжив Ґрем. – Можна